Вітаю!

Запрошую до нового розділу!

✨✨✨

Чоловік вкриває дитину пледом та підіймається. В його погляді повно невдоволення, і я розумію, що він дуже сердитий.

Видихаю та йду за ним. Опиняємося у вітальні, і він, оглянувшись, суворо питає:

— Навіщо ви забрали дитину до себе додому? Ви хоч розумієте, що це справді викрадення?!

Видихнувши, закочую очима. І холодно кидаю на його слова:

— Напевно, потрібно було залишити її там голодну, аби адміністрація виставила потім дитину на вулицю. Або вона так і не залишилася б у торговому центрі? Де-небудь заснувши у кутку... Так було б в рази краще... Так? — нервово зволожую вуста і розлючено фиркаю. — І знаєте, наступного разу я так і зроблю. Бо, як показує практика, добро робити не варто. Люди готові зрівняти тебе зі землею за добрі вчинки... 

Книга тут...

Приємного читання!