Наполегливість олігарха взяла гору.

Тихого вечора, сонечки!

Запрошую до оновлення.

???

Мабуть, пройшло хвилин десять, перш ніж до мене прийшов дідусь Катерини. Я навіть встиг добряче промерзнути, чекаючи його. Він невдоволено змірив мене з ніг до голови і сухо запитав:

— Чого голий пригнав? Невже одягнутися не можна було?

— Нам потрібно поговорити. — відмахуюся, наче не чую, і одразу попереджаю. — І бажано аби про цю розмову не знала Катерина.

— Андрію, охолонь. І збав свій запал. Мені з тобою розмовляти зовсім не потрібно та й немає про що. — він дивиться на мене невдоволеним поглядом з-під довгих вій і розлючено додає. — Ти пішов шість років тому. То навіщо тепер? Пізно ворушити минуле. Тобі ж досі не було цікаво, де Катерина? Що з нею? Як вона? — він замовкає і холодно питає. — Не розумію, чому раптом така цікавість тепер?

Таємниця олігарха

Приємного читання!