Уявіть: ви заходите на співбесіду до чоловіка, який розбив вам серце п'ять років тому. Він дивиться на вас — і не впізнає...

Саме тут починається «Ти зламав мене першим». І саме тут ви розумієте, що не відкладете телефон до останньої сторінки!

Софі Вандер прийшла не закохуватись. Вона прийшла з планом. Новим прізвищем. Червоною помадою як зброєю. І п'ятьма роками злості, що визрівала в щось дуже схоже на силу.

Гвідо Маріні — її новий бос. Колишній викладач. Чоловік, що написав їй одне повідомлення і зник: «Вибач. Це була помилка.»

Він не пам'ятає. Вона — не забула жодної секунди.

Посилання на книгу тут.

Я не пишу про ідеальне кохання. Лише про те справжнє, незручне, яке болить, від якого не можна ні піти, ні залишитись. Гвідо — не принц. Він чоловік, що ховається за правилами, коли насправді просто боїться. А страх у нього більший за все інше...

І чомусь це найгірше. І найкраще водночас.

Є сцена в літаку над Міланом — турбулентність, її рука мимоволі хапає його долоню, він не відпускає. Великий палець тихо малює кола на її шкірі. Дев'ять хвилин. Потім літак вирівнюється — і він відпускає.

Це не поцілунок. Не зізнання. Просто дотик. Але після нього щось всередині вже не повертається назад.

До зустрічі, любі ❤️