Поки писав нову книгу, якось і сам не помітив, що описав те, як шахраї та злодії приходять до влади. Упс)))

— Вони зараз, напевно, щось смачне їдять… — почала нити Олена. — А ми тут у темряві, наче пацюки сидимо! 

 

— Ну то йди та приготуй щось! — різко відповів Денис. — Хто з нас двох жінка? Давай, воруши сідницями і покажи, яка ти “хранительниця домашнього добробуту”!

 

— Я що тобі кухарка?! — підняла Олена свої охайні, без жодного сліду фізичної праці, руки. — Я, взагалі-то, неабияка дівчина! І я з вами, хлопці, була, бо ви вміли постояти за себе і за нас, дівчат. А зараз ви сидите, наче обісрані, і не можете нічого зробити тим лузерам! 

 

— Стули пельку, а то зараз викинемо тебе на холод! — огризнувся Денис. — Я поки терплю тебе, але ти наче навмисно по грані ходиш! 

 

— Точно! — підгавкнув Максим. — Тобі знов по голові заїхати?! Там у тебе кнопка “вимкнути” знаходиться? 

 

— Не треба… — вгамувалась Олена і замовкла, жуючи свій останній шмат м’яса. Більше у пакеті не залишалося нічого. 

 

— А дійсно, — промовила раптом Віка. — Чого ми тут сидимо як обісрані? 

 

— І ти туди ж?! — не повірив у почуте Денис.

 

— Ні! — відмахнулася дівчина. — Я пропоную примусити їх до співпраці! Ну… Поб’ємо їм вікна, або підпалимо двері! Потрібно просто зробити їхнє життя настільки нестерпним, щоб вони зрозуміли, що з нами краще дружити, ніж ворогувати! 

 

— Ну, Віка! — вигукнула Олена. — Ну ти розумна! 

 

— Да, ось тільки нам нічим підпалити їм двері! — нагадав Максим, показуючи, що вони сидять у темряві, хоча камін і дрова в них були. 

 

— Ну… Тоді просто вікна поб’ємо! — пожала плечима дівчина. — Це ж Канада — тут постійно погода змінюється! Коли наступить чергова заметіль, їм потрібно буде десь сховатися. Скільки тут хатинок, які придатні до житла?! 

 

— Ну, не враховуючи ці дві… Ще десь три… 

 

— Ну от, — будувала підступний план Віка. — Поб’ємо вікна усюди, а залишимо цілими тільки у нас! Тоді, коли вони повернуться, ми скажемо їм, що готові впустити їх, а плату візьмемо їжею та їхніми навичками!