Аліна боїться свого боса, бо...

​Вітаю, любі мої букнетівці! 

Запрошую до оновлення, яке вже у ваших книжечках (перевірила, 55й розділ опубліковано)

Дідько... Цей гучний ляпас від нього і її повні сліз очі...

​Я сьогодні вже впевнилася, що вивести його з рівноваги майже неможливо, а тут...

​Вирішую просто піти. Я взагалі не мала ставати свідком цього.

 Беру в руку бегемотика Соні, який невідомо звідки тут узявся, намагаючись відтворити в пам’яті сказане нею. 

​Але він хапає мене за руку, щойно я наблизилася до виходу.

​— Аліно...

​Чорт, поруч із ним стає по-справжньому страшно. Його погляд... він загрозливо дивиться мені в обличчя.

​Погляду не відводжу. Не збираюся показувати йому свій страх. Але й не відповідаю, просто спостерігаю за його зіницями.

​— Вибач, що довелося стати свідком цього.

​— Я звикла нічого не бачити. — Дідько, здається, голос таки підвів мене — на останньому складі зірвався.

​Він набирає повітря, щоб знову щось сказати, але завмирає. Затримує подих на мить і... відпускає мою руку.

​Я поспіхом залишаю кабінет.

​Опинившись по інший бік дверей, нарешті дозволяю собі перевести подих, непомітно для його охоронців, що стоять навпроти. Чому я жодного разу не бачила їх до сьогодні? І що такого сталося за ніч, що вони знадобилися? Та ще й зі зброєю... під піджаками.

​Але крім цієї думки в голові ще одна: «fahişe», здається.

"Штучка. ХОЧУ МІЛЬЙОНЕРА!"❣️

Обіймаю кожного і кожну! 

Мирного сонячного дня!❤️

Ваша Тая)