​Вітаю, любі букнетівці!❤️

Одразу хочу просити вибачення: Вчора ставила 53 розділ в книгу і була впевнена, що висвітлила його: оновлення у ваших книжечках. Але сьогодні я зайшла закинути вам 54 розділ і в шоці сама, бо виявила 53 у чернетках.  Я справді не знаю як це сталося, тому прошу вас не ображатися за не вчасність. Відтепер буду перепровіряти сама себе.

Щойно вони кладуть ручки, я набираю повітря, щоб відповісти щодо їхнього "гостинного прийому", коли за спиною різко відчиняються двері, а голос лінгвістки заповнює кабінет.

​Я знову вражений. Цього разу — її вмінню тримати себе в руках перед публікою. А могла б і не прийти...

​Не знаю, чи варто втручатися, та коли чую голос одного з іспанців, переводжу погляд на Аліну в очікуванні перекладу.

​Вона тримається гідно. Але не перекладає — відповідає йому сама. Я можу тільки здогадуватися, про що вони говорять, бо її тон надто холодний. І таким він залишається до самого кінця.

​— Містере Кая. Вас перепрошують... і згодні на всі ваші умови, — вона рівним поглядом дивиться мені прямо в зіниці. У цьому погляді я бачу гідність і рішення. Не здогадуюся — воно мені відоме.

​— Наші, — поправляю її.

​— Ні. Ваші. Лише ваші. Я тільки перекладач.

​Та я в цих словах чую: "Облиш мене, покидьку".

​Киваю. Нехай так, якщо вона вже вирішила...

​За останньою поважною особою тихо зачинилися двері. Ми залишилися удвох. Але ненадовго — секунди на три. А потім зайшла Марі.

​— Сьогодні ти вільна, — обриваю будь-які спроби сестри заговорити до мене. Не при Аліні. Вона не має бути свідком нашої сварки. А скандал буде, це однозначно.

​Але голос Марі таки гримить турецькою...

"Штучка. ХОЧУ МІЛЬЙОНЕРА!"

Обіймаю кожного і кожну!

Тихої мирної нічки, українці!❤️

Ваша Тая)