«Запах його крові, гіркий, як полин, ударив їй у ніздрі, але не викликав того голоду, якого вона боялася. З виразом нескінченного подиву Старійшина впав до ніг своєї Обраної.

— Я нічого не відчуваю... — прошепотіла Каліда, дивлячись на власні руки.

— Ти відчуєш усе, що треба, коли знову спробуєш скористатися своєю силою, — відповів маг, стискаючи посох. — Тепер ти не на повідку».

Сьогодні в моєму романі сталася подія, до якої ми йшли крізь темряву та інтриги. Старійшина Немир вважав, що створив ідеальну зброю, але забув, що зброя не має почуттів до свого творця.

Каліда вільна. Але чи справді це свобода, коли поруч — маг із власними амбіціями, а за спиною — розлючений перевертень? Чи стане ця порожнеча всередині героїні її головним захистом... чи початком кінця?

Нова глава «Кров, гірка, як полин» вже на сторінці!

!