Друг Нашого Головного Героя.

— Максе, я все розумію, — голос Лева пролунав прямо над моїм вухом, пробиваючись крізь цей шум. — Але якого біса ми тут робимо? У нас була бронь у «Версалі», на нас чекають акціонери з Дубая, а ти притягнув мене в цю забігайлівку, де руки буквально прилипають до меблів. Що це за спонтанне бажання тусуватись серед молоді? 

Я спокійно посміхнувся найкращому другові. Лев Давидов був тим, кому я довіряв навіть більше, ніж власній родині. Цей хлопець виконував мої прохання, не ставив зайвих питань, завжди приїздив на всі зустрічі і вирішував конфлікти одним дзвінком. Високий, бородатий брюнет всівся на диванчик навпроти, явно гидуючи і не розуміючи, навіщо я його сюди приволік, та все ж він був тут. За секунду він клацнув пальцями і з-за рогу винирнула усміхнена офіціантка, з блокнотом в руках і фартуку на животі. Вона жувала жуйку і виглядала наче їй надто нудно. 

— Красуне, — він поглянув на її бейджик. — Анастасіє. Будь ласка, приберіть цей столик ще раз, бо моя сорочка може зіпсуватися об плями невідомого походження. Зробіть це надзвичайно швидко і якісно. А ще принесіть два віскі з найбільшою витримкою, що є в цій забігайлівці. — Дівчина витріщалась на Лева, але натомість він мовчки дістав тисячну купюру і запхав їй в фартук. — Швидко. 

Він подарував їй одну зі своїх найкращих усмішок, перед якою не могла встояти жодна дівчина, а коли офіціантка розвернулась, аби піти, ляснув її по дупі. Вона мило захіхікала, і його прохання було виконане максимально швидко, як і було наказано. Обожнював цього хлопця, він був практично таким же за характером, як я, але ще більшим ціником і мав значно краще почуття гумору. 

— Мені потрібно було перевірити одну теорію, — відповів я, не зводячи очей з натовпу біля барної стійки. — Потерпи, Леве. Тобі корисно іноді бачити, як живе “нижчий світ”, щоб боятися такого життя і бути мотивованим ніколи не пізнати його. 

— І задля цієї філософії я зараз буду просякнутий цими блювотними запахами? — я бачив, як йому вривався терпець. — Що відбувається, Макс? 

—  Ти ж хочеш зрозуміти, куди йдуть гроші, які наш молодший акціонер зливає щомісяця?

— Я бачу тільки те, що ти поводишся дивно останні кілька місяців. Ти не зібраний, дивний і говориш загадками. — Лев відкинувся на спинку диванчика, який рипнув під його вагою. Він дістав дорогу запальничку та закрутив її в пальцях. — Твої думки десь не тут, друже. Розповідай уже, чому ми насправді сюди прийшли?  Це через ту руду дівчинку брата? Як її... Соня?

Я різко повернув голову до нього, розлютившись.  Мої очі, мабуть, видали надто багато, а Лев лише засміявся, піднімаючи долоні в захисному жесті. 

— Спокійно! Я просто вмію читати між рядків. Ти бісишся кожного разу, коли Влад згадує її ім’я. А ще я бачив, як ти на неї витріщався на святі твого старого. Максе, ти ж розумний мужик. Влад — гівнюк, це аксіома. Він розбазарює гроші, грає в казино і тягне на дно всіх і все, до чого тільки зможе дотягнутися. Навіщо тобі ця мишача метушня навколо його чергової пасії? Тільки не кажи мені, що ти закохався, бо я не повірю в таку маячню. 

— Закохався? — я майже прошипів це слово. — Ти знаєш, що я не вірю в цю нісенітницю. Почуття залишимо для пʼятнадцятирічних дівчаток.  Вона лише інструмент для досягнення його цілі. Вона його квиток до спадщини. Батько поставив умову: акції перейдуть у повне володіння лише після шлюбу, що схвалить батько.  І Влад знайшов ідеальну кандидатуру. Вона просто наївне дівчисько, яке повірило в його побрехеньки. Батько бачив її і можу поклястися, що вона йому сподобалась. Якщо він дасть дозвіл на цей шлюб… — Я скрутив пальця в кулаки, чим знову видав свій гнів. — Я просто не можу дозволити цьому статись, окей? 

КАЖУТЬ, ВІН НАМ ПОДОБАЄТЬСЯ. ДІВЧАТА. ЯК ВАМ ТАКИЙ БРУТАЛЬНИЙ ЧОЛОВІК? 

ЗАРАЗ ВІН БУДЕ ЗʼЯВЛЯТИСЯ ЕПІЗОДИЧНО, АЛЕ ВІДЧУТТЯ, ЩО ЦЕЙ КРАСЕНЬ ПРОСИТЬСЯ В ОКРЕМУ КНИГУ... 
якщо вам він сподобається, то думаю, Лев Давидов матиме власну історію кохання... Дайте мені знати, як вам головний герой.