Розмова Мурата і Аліни

Вітаю, любі мої букнетівці!❤️

Запрошую до оновлення "Штучка. ХОЧУ МІЛЬЙОНЕРА!"❣️

Я готовий видати тираду всім присутнім англійською, та вона — йде.

​Просто розвертається і йде.

​Спішно, без затримки бодай на мить.

​Ігнорувати — не в моїх силах.

​Зриваюся слідом, вийнявши з кишені бегемота й поклавши його перед можновладцем. Хай бачить у ньому себе.

​Я не гукаю її. Не зупиняю. Проте крокую за нею слідом без роздумів і вагань, гримнувши дверима.

​Я навіть не думав, що таке можливо без її на це натяку! А натяку не було. Ні в тоні, ні в діях. Чи... був?

​— Аліно! — Хапаю її за лікоть і... отримую по пиці. — Майже заслужено, — шиплю у відповідь, але не відпускаю. Заходжу слідом у простору кімнату де умивальники, зачинивши за собою двері на замок.

​Повертаю її обличчям до себе і витираю пальцями сльози, які котяться прекрасними щоками. Але слів вона не добирає, від чого почуваюся ще тим покидьком.

​— Ти!.. У свої тридцять вісім ти маєш усе! Батьків, сестру, дім, бізнес... титул! Цілу імперію, якої тобі мало! І навіть наречену!.. А я — лише доньку!.. Малесеньку. Крихітку, якій винна все: від спокою до честі!.. І славу повії, якої не прагнула!

​— Ти хотіла мільйонера.

​— Я хотіла мільйон! Мільйон, який мав би зберегти мій дім, у котрий батьки вклали все, що мали! А потім внесли під заставу! Бо батькові потрібен був бізнес... Але ти забрав навіть те останнє, що мала я — вибір! Тобі виявилося мало двох життів, і ти вирішив, що моя участь у долі твоєї компанії принесе тобі мільярди! Ти використав мене! 

Обіймусі!

Мирного весняного дня, українці! ❤️

Ваша Тая)