Привіт, друзі.

Новий розділ книги Моє особисте пекло буде дужееее цікавий ♥

Не пропустіть! Читати тут.
 

— Кріс, ти щось забула? — чую приємний голос і клацання замка.

Лера відчиняє двері в чорній атласній піжамі. Маєчка на тонких бретелях тримається на ніжних ключицях, а шортики такі спокусливі, що я зрадливо ковтаю слину.

До біса приваблива. Вона що без білизни? Тимофію, тримай себе в руках.

— Тиии? Що ти тут робиш ? — Лера через здивування забула звертатись до мене на своє звичне «ви».

— Маю віддати тобі одну річ. Ну і ти дещо мені завинила, мабуть уже забула. У клубі ти мене постійно ігноруєш, прийшлось їхати сюди. Впустиш?

Вона стоїть у дверях, сперлася плечем об одвірок і дивиться прямо в очі. Мовчить, зважує. Після нашого останнього танцю Лера відверто уникала мене декілька днів. Я й справді тоді трохи перегнув палицю, але ця її зухвалість провокувала мене грати далі у цю захопливу гру "кішки-мишки". Нічого не зміг з собою вдіяти, занадто захопився. Мені подобаються наші суперечки і ці її колючі фрази. А цей спопеляючий погляд, від якого повітря електризується, просто зводить мене з розуму.

Я дав їй час охолонути та не потраплявся на очі, тримався від неї на відстані до сьогодні. Вичікував, так би мовити. Такий собі психологічний трюк. Тому, якщо Лера і справді має до мене почуття, за цей час вже мала скучити. Тепер хід за нею — впустить у квартиру чи ні. Стою і чекаю на своє зелене світло. 

Час переходити на наступний рівень крихітко. Тобі сподобається, обіцяю.