– Ну що ж… прощавай, Дзене, – зімкнувши руки в замок та несміливо дивлячись спідлоба, промовила травниця. – З тобою було… цікаво. Навіть попри те, що моментами кортіло тебе прибити й закопати. Гм… не думала, що скажу це, але навіть трохи шкода, що ми вже не побачимось.
– Ну, це вже залежить від твого бажання, – всміхнувся у відповідь найманець. – Там у тебе в задній кишені штанів лежить записка…
– У мене? В задній кишені штанів?! – Тріна була вельми здивована і зовсім трішки – сердита. – Цікаво б ще знати, як вона туди потрапила!
– Військова таємниця! – хитро примружився Дзен.

– Я бачу, що тебе щось гризе, пелюсточко, – Кель став посеред кімнати, вичікувально склавши руки на грудях. – Не мовчи.
– Від тебе ніц не приховаєш, промінчику, – Міра скинула плащ і важко опустилась у крісло. – Ти маєш рацію…

Вона кілька секунд збиралася з духом, не наважуючись продовжити.

– Наші шляхи теж мають розійтись, світленький, – голос ельфійки був здавленим, кожне слово давалось невимовно важко. – Нам було добре разом, і я рада, що знов зустріла тебе… Але далі тобі зі мною не можна.

Ельф зблід з обличчя, його руки безвільно опустилися вздовж тіла.

– Міро… та ти, певно, жартуєш.
...
– Ти не можеш повернутись разом зі мною до Підземелля. Там, у тунелях, ти будеш сліпим та безпорадним, відрізаним від сонячного  світла...

(зображення клікабельні)

✍  Шляхи розходяться - проте героям ще зарано джунджуритись... Та й вам теж ;) Читайте:

А кому цікаво, коли, як і з чого все починалось - перша частина осьде: