Вітаю!

Гарних, митних всім вихідних!

Запрошую до новинки!

✨✨✨

Видихнувши, майже вириваю подарунок із її рук. Ставлю підпис, кидаю коротке “дякую” — і я вже знову мчу коридором торгового центру.

І… знову завмираю. Та сама дівчинка, вона знову одна. Сидить тепер у кутку, притиснувшись до стіни, і тихо плаче, розмазуючи сльози по обличчі. Моє серце стискається. Чому вона одна? Де дорослі? Це зовсім уже не смішно. Серце знову стискається від страху за цю дитину, та так сильно, що навіть дихнути складно.

— Та, що ж це таке? — шепочу, відчуваючи, як всередині щось ламається.

Знову озираюся навколо. Але бачу лише холодну байдужість, нікому ніякого діла нема до дитини. Всі поводяться так, наче її просто не існує.

— Чорт… — видихаю і, навіть не усвідомлюючи, що роблю, підходжу ближче.

Присідаю перед нею, обережно, щоб не налякати.

— Ей… маленька, — м’яко звертаюся до неї. — Ти загубилася?

Вона піднімає на мене великі заплакані очі. І мовчить...

Мама для донечки мільйонера

Приємних вражень!