На мить я втратила відчуття реальності, а коли знов відкрила очі – побачила поруч із собою не Доріана, а величезного чорного вовка. Звір смиренно лежав у моїх ніг, поклавши на лапи велику кошлату голову, і дивився на мене повними обожнювання очима.

Я не злякалася. Навіть не здивувалася ні на мить. Мене заворожувало це видовище – величезний хижак, що ластиться до мене, немов маленьке щеня.

Простягнула руку, обережно торкнувшись його лоба. На подив хутро виявилося м’яким, майже шовковим, в нього хотілося зариватися, пропускаючи між пальцями і відчуваючи долонею його ніжність. Вовк примружив очі від задоволення. Притис до загривка вуха. Нарешті підняв свою велику голову і обережно поклав її мені на коліна.

Так ми і сиділи вдвох: я ніжно гладила великого хижака, а він мружився, втягуючи ніздрями мій запах. Зовсім поруч щось шепотіли повільні хвилі маленького озера. А далі – сосни, що стояли навколо так щільно і нерухомо, ніби охороняли щось давнє і таємне.

Тут, у своєму сні, я відчувала нарешті знайдений спокій. Мені більше не потрібно було боротися, щоби вижити. Не потрібно було мстити, щоби загоїти старі рани. Я могла просто дихати, слухати його серце та дивитися в чорні очі, в яких зараз бачила лише своє відображення...

ВОРОГ МІЙ 

- найкраща книга про перевертнів

та істинну пару

Завжди ваша Єва Сова