Я хотів її. 

В офісі я не зміг працювати. Замість звітів я відкрив сейф і дістав статут холдингу та особисте розпорядження батька щодо спадкоємців. Я шукав один конкретний пункт. Пункт про акції та сімейний стан.

«Частка акцій холдингу переходить у повне володіння спадкоємця лише після завершення навчання та вступу в офіційний шлюб, схвалений головою ради директорів...»

Ось воно. Ось чому Влад так вчепився в Соню. Він був дурним хлопцем, та вже ж міг уважно читати документи, а особливо — підступні умови написані дрібним шрифтом. Вона була його шлюбом схваленим батьком. Його перепусткою до мільярдів. Він збирався купити свою свободу її життям.

Я перечитав ці рядки тричі. Холодний піт покрив мою шкіру, в очах потемніло. Вона не знає. Вона думає, що це кохання. Вона дивиться на цього покидька і сміється, поки він підраховує вартість її цноти в дивідендах.

Я відкинувся на крісло, стискаючи щелепи. Моя злість переросла в холодний, розважливий план. Позбутися свого брата, або зробити так, щоб він сам наробив дурниць. Добре, що в нього це чудово виходило. Треба було лише почекати. Я хотів її. Хотів навіть сильніше за будь-яку вдалу угоду на кілька мільйонів доларів, хотів більше, ніж керувати холдингом. 

— Ти не отримаєш її, Владе, — прошепотів я в порожнечу кабінету. — Я переможу тебе в твоїй же грі.

Я знав, що не кращий за брата. Я розумів, що уявлення не мав, що можу дати цій дівчині. Я був не кращим, може, навіть гіршим за нього. Я теж хотів її привласнити. Але я принаймні знав їй ціну. І я збирався заплатити її всю, до останньої краплі її опору. Бо Влад — це ясний день, в порівнянні з тим, що ховається в нічній темряві моєї душі. 

Брат мого колишнього читати