Слова на екрані закінчилися, залишилася лише тиха фінальна мелодія. Я опустила мікрофон на столик і поглянула на Пашу. Він стояв зовсім близько.

– Це було круто, – видихнула я.

– Я знаю, – усміхнувся він і обережно поправив пасмо мого волосся, що впало на обличчя.

Я завмерла, дивлячись, як його рука затрималася біля моєї скроні. Він не поспішав, а я ніби закам’яніла від хвилювання. Його обличчя наближалося, і я рефлекторно опустила погляд на його губи.

***

– Напевно, мені вже час...

Паша раптом різко встав і зробив крок до мене. Я рефлекторно відступила на пів кроку назад, упершись спиною в стіну.

– Точно? – тихо уточнив він. – Може, не поїдеш нікуди?

Я відкрила рота, але слова застрягли в горлі. А ось моєму босу, здається, більше ніщо не заважало. Він підійшов упритул, так що я відчула тепло його тіла.

– Не хочу тебе відпускати, – зізнався він.

Я важко ковтнула і мимоволі облизнула губи, зустрівши його темний, майже хижий погляд. Серце забилося так часто, що стало важко дихати. Я здогадувалася, що буде далі, і не помилилася...

Книга тут.

Ну і нагадую про новинку під назвою «Твоя таємна власність».

Якраз скоро настане момент, коли чоловік власниці борделю завітає до новенької зі своїми планами:)

Коли за Сонею зачинилися двері, Інгрід повернулася до мене, навіть не намагаючись приховати роздратування.

– І що мені з нею робити? – обурено кинула вона, міряючи кабінет кроками. – Вічно нещасна, наче знущається. Не вірю я, що можна настільки боятися чоловіків. Утекла, чорт забирай... а могла б просто потерпіти.

– Потерпіти можуть наші «кішечки», які в цьому бізнесі роками, – глухо відгукнувся я, уникаючи погляду дружини. – З нею треба інакше.

– І як же? – Інгрід зупинилася, схрестивши руки на грудях.

– Почни поступово. Дай їй звикнути.

– Та вона в будь-якому разі буде опиратися, – видихнула вона і знову заходила по кімнаті.

– Значить, треба більше розуміння і менше напору. Якщо хочеш, я можу цим зайнятися. Спробую її розслабити, поговорю. Може, вона хоч трохи відкриється.

Я бовкнув це, майже не замислюючись, але думка миттєво перетворилася на нав’язливу ідею. Мені до біса хотілося піти до неї. Просто поговорити, торкнутися – без жодного примусу.

– А давай! – очі Інгрід азартно блиснули. – Упевнена, у тебе вийде краще, ніж у настирливих клієнтів. Ти ж умієш прикинутися ніжним і чуйним.

F3nrLKe9

"Коли ми дісталися моря"

Запрошую також до мого телеграму, де буде більше спойлерів і подарунків❤️