Вітаю, мої солоденькі!

Розділи виходять за графіком))

Попереду — довга подорож, тісна карета та нестерпне мовчання між Алексіс і Рейнхардом після тієї самої ночі. А ще... в'язень.

Як думаєте, чи витримає ця карета таку концентрацію напруги?

— Між вами занадто багато недомовленого… — раптом пробурмотів герцог, повільно розплющивши очі. — А ваші серця стукають так голосно… Бах. Бах. Бах… Це заважає мені відпочивати.

— Замовкни! — рикнув Рейнхард, і його пальці побіліли на руків’ї меча.

— Мені краще не грубити, — Емріх ледь помітно всміхнувся. — У Гарнагаті моя підтримка буде для вас не просто необхідною. Вона буде життєво важливою.

— Будеш багато базікати — до столиці доїде тільки твоя голова! — голос Рейнхарда вібрував від люті.

— Рейнхарде, досить! — втрутилася я, бо ситуація почала виходить з-під контролю.

Він злісно зиркнув у мій бік, і в цьому погляді було стільки образи, що мені стало ніяково.

— Так, Рейнхарде, слухайся нашу «матір», — єхидно додав вампір, насолоджуючись кожним словом. 

— Я вам не мати! — вигукнула, а всередині все похололо.

Вампір хрипко засміявся.

— Звісно. Але саме на цій брехні тримається вся віра. Тебе зробили майже богинею, святою Алексіс… А насправді ти звичайна людська хвойда, що заплуталася у власних гріхах.

Рейнхард зірвався з місця миттєво. Його кулак врізався в обличчя герцога з такою силою, що карета хитнулася. Ланцюги різко задзвеніли. Але вампір лише гучніше розреготався, спльовуючи темну кров на підлогу.

— Б’єш ти так само сильно, як і колись!

❤❤❤Дякую за підтримку! ❤❤❤

І запрошую до читання!

У твоєму мороці