Зранку зателефонувала мама з Німеччини. Софія якраз намагалася відіпрати пляму з улюбленого худі. Електрику знову відключили, тому довелося прати у мисці.

– Доча, ти как?

– Все гаразд, мамо! – витираючи піт із чола, відповіла дівчина. – А ви як?

– Харашо. Ідьом за пакупкамі. Тєбє что-та пєрєдать?

– Та ні, дякую. У мене все є.

Мама заохала на тому кінці дроту.

– Так спіна баліт с утра. Плоха спала. А ти? Как учьоба?

Софія вирішила не турбувати її і не зізналася, що не спала цілу ніч через кляті шахеди.

– У мене все добре, матусю. Все, як завжди. Пари, потім йду у підземелля досліджувати. Ввечері намагаюся писати дипломну.

Мама невдоволено пирхнула:

– А я сматрю, ти савсєм бандеравкой стала. Так на украінскам щєбєчєш!

Софія стиснула рукою телефон.

– Та вже, яка є. Добре, мушу бігти. Пізніше напишу.

Очі защипало і дівчина зі злістю почала терти пляму на худі, поки не зойкнула від болю. Сама того не помітивши, вона до крові стерла шкіру на пальцях. Кинувши худі у миску, Софія витерла руки і пішла у спальню по крем.

Іноді найрідніші люди стають чужими. 

"Останній вирок. Щоденник пані Звізченської"

✨Інстаграм✨

✨Тік Ток✨

✨Тредс✨