Вітання ❤️

Поговоримо про харизму? Я, чесно вам зізнатися, взагалі не наділена харизмою). Добре, хоч почуття гумору є, бо інакше не знаю як би я вижила у цьому світі з своїм інтровертним характером) Звісно у це поняття кожен можен вкладати щось своє, але людину з таким харизматичним вайом ніколи не загубиш серед натовпу. 

 Харизма, і харизматичні люди, завжди приваблюють, ну погодьтеся) Власне тому, я стараюся, щоб кожен герой моєї книги був наділений нею. У більшості героїв це прояаляється у гуморі, інколи сарказмі, обовязково вони мають бути не нитіками, ну і такому іншому. Давайте розповім про кількох чоловіків. У всіх них є почуття гумору, але вони все ж різні за характерами)) 

Найперше розберемо Алена з книги "Солодкий перець чилі". Власне Ален у нас чоловік, який впевний у собі і вже чітко розмуіє чого і кого він хоче. Щоправда, про це не знають інші, бо Ален вперто ховає почуття серцедчі десь всередині себе. Він вміє допетпно і вцільно жартувати, чим власне завжди здатний вибити свою подругу Софії з колії) Саме на Софі напрвлена вся його харизма, адже від неї чоловік втратив голову і вже давно) Отож, його гумор має підстьобуючий характер і напрплений повною мірою на об"єкт своїх симпатій, себто Софі. 

Ситуація...Софі попросила Алена зіграти роль її хлопця...ну і він вирішив скористатися цією ситуацією наповну 

Уривок з книги:

"У піцерії обидві пари розмістилися за одним столиком, сівши один навпроти одного. Ален весь час нахабно тримав Софію в обіймах, від чого всередині дівчини здіймався вулкан, але зовні вона намагалася зберігати святий спокій. Але коли рука “хлопця” з'їхала трохи нижче її плечей і торкнулася її грудей, Софія більше стримуватися не могла. Вона боляче турнула його ногою під столиком і злісно прошипіла йому на вухо:

— Я тебе посаджу за розбещення…

— Не вийде, кицюню. Ти уже повнолітня і до того ж …ми так кохаємо один одного, — всміхнувся він до пари навпроти та чмокнув Софію в губи, — До речі, дуже пружні груди, — додав пошепки на вушко.

— Тоді за спроби домагання, — дратувала Софа, але Алена лиш веселили ці пусті погрози.

— Я ще навіть не торкався того про що ти кажеш, — нахмурився у відповідь."

Далі Мішель) Хлопець зустрічається в книзі "Солодкий перець чилі", але більше як другорядний герой. Головним героєм (одним з головних героїв) він у книзі "Тату, я покохала хулігана". Акцент у його гуморі має дещо дурнуватий підтекст...ну знаєте такий трохи легковажний, такий що не парится, ну не дарма ж я називаю його дурбеликом ( у хорошому значенні цього слова). Але він має мяке серце і добрий характер, він веселий і позитивно налаштований, може легко порозумітися з різними типажами людей. Наскільки він "якісний" дурбелик ви можете дізнатися прочитавши книгу "Тату, я покохала хулігана". Знаєте, колись почула такий вислів: Розумний це той хто вміє вчасно прикинутися тупим. Ахах, оце от про Мішелика, однозначно. 

Спойлерний уривок з майбутніх прод до книги "Тату, я покохала хулігана"

"— Її тато чує щось неладне. І зараз він пильнує двері. Відколи він стяв липу, то думає, що через вікно Віра не полізе більше. Тож вважає це аварійним виходом, але ..ну так..на всяк випадок, — покрутив носом Мішель, — Попросив мене постояти на стрьомі, тямиш?

— Схоже він даремно тобі довіряє, — зухвало здійняв зухвало брови догори Хостер. 

— Всім не вгодиш, — байдуже стенув плечима Мішель, — Раджу почекати ще десять хвилин, у мене з Морозним має бути зідзвон. Я маю відзвітуватися, що тут усе чисто, — розсміявся хлопець, від абсурдності усієї цієї ситуації. 

— А далі що? 

— А далі її тато засне у своєму черговому кріслі, коло дверей, і дорога буде вільною, Хостере, — вказав рукою на драбину Мішель.

— Якщо ти не станеш на заваді, — навис над хлопцем хуліган.

— Здається мені, дружбанчику, що я для тебе не завада, — ткнув пальцем у груди хулігану Мішель і відсунув від себе, — Ти у будь-якому разі, можеш двінути мені з лівої…ну або з правої, я не знаю яка у тебе робоча, і все одно полізти до Віри.  

Хуліган подивився на хлопця з сарказмом і голосно хмикнув. Тоді запитав:

— Ти і справді є таким дурбеликом, Мішелю? Чи лиш косиш під такого? 

— Справді є, — розсміявся хлопець у відповідь, — Слухай я не хочу ставати з тобою якимось дружбаном чи щось таке…просто Віра дорога мені. Я не хочу, щоб ти їй зробив боляче….Хостере."

Ну і Хостер. Герой книги "Тату, я покохала хулігана" від якого можна покайфувати і постресувати водночас.  Він мені дуже подобається у своїй неоднозначності) Отож, його гумор носить трохи "обезбашений" характер. Хоча чому дивувтися, адже хлопець у нас вуличний хуліган.  Угу...от дівчина відмовила йому у побаченні - взагалі нема проблеми, мала)) Хостер організуєї її викрадення і привезе на побачення силою. Хуліган...можна собі дозволити)) 

Уривок з книги: 

"— Що ж ви так розійшлися, пане лейтенанте. Я тримаю в руках ваш район, а ви тримайте в руках мене, — зухвало всміхнувся Хостер, вивалюючи власні ноги пану лейтенанту на стіл. 

— Геть знахабнів! – зіштовхнув руками ноги хлопця дільничний, — Ти дожартуєшся, Бондаренко! І закінчиш як твій батько. 

Погляд Хостера потемнів, а посмішка злетіла з обличчя. Він криво усміхнувся, і захотів почухати праву брову, але руки були скованими позаду, тож він цього зробити не міг. 

— У мене там дрібні адмінки. Нічого серйозного, пане лейтенанте, – саркастично сказав Хостер, — І скільки разів просив вас, сковуйте руки спереду! Я он до брови дотягнутися не можу! Свербить дико!

— То дупу собі почухай, Хостере! — гаркнув поліціянт, – Нічого серйозного кажеш? — злісно глянув на хлопця з-під лоба Сидоренко, — Минулого тижня ти вишкрябав на машині Попчука якусь чи то цибулю…, чи часник, — роздивлявся дільничний світлину пошкодженого майна Попчука і при цьому кривився.

— То була не цибуля і не часник, а те, чого у громадянина Попчука немає як у чоловіка, — всміхнувся Хостер, — Вважайте я йому домалював. 

— Найрозумніший, Хостере?! — підвищив голос дільничний, — Гаразд, а як ти поясниш мені те, що відшивав на своїй автівці на шаленій швидкості, просто перед школою! Ти міг..не допусти Господи, когось збити! Там же діти! 

— То я якраз дітей і підвозив до школи. Точніше одну малу…хто ж знав, що її татусь директор. Ну настукав на мене, буває.

— По голові собі постукай, Хостере! – гупнув документами по столі Сидоренко, — Але ж ти у нас мастак лиш по чужих головах стукати. Як от сьогодні. Лисовського направили у приймальне, і якщо там буде щось серйозне, то адмінкою уже не відбудешся. Це вже кримінал! 

— Ой, то що тому Лисовському буде! У нього башня як макітра. На ній горіхи товкти можна, — сміявся собі під носа хлопець."

Якось так вийшло....але чесно, мені подобаються усі троє цих чоловіків ❤️❤️❤️ У кожного з них є свої переваги і недоліки, але всіх їх обєднує ця харизма з почуттям гумору. Хоча, зізнатися, Хостер поки що мій фаворит, бо у ньому дуже багато всього поєднано, що я люблю в героях. Можливо про це розповім у наступному блозі. 

Дякую всім. хто прочитав цей блог і читає мої книги. Хто з героїв зацікавив вас найбільше? Про кого б прочитали? Гарного вечора. Бажаю усім невичерпної харизми!