Вітаю, мої хороші!

Запрошую до останніх розділів роману "Шалена двійня мого боса".

✨✨✨

Довгі гудки дратують мене, але серце за секунду стискається, коли у слухавці звучить приємний голос Вероніки.

— Алло!

— Дівчинко моя, ти де? — схвильовано питаю.

— Я поїхала, аби купити собі нові речі. Бо той одяг, що ми вчора з тобою привезли, нікуди не годиться. Я в цих речах хіба вдома можу ходити, — спокійно пояснює вона.

В душі видихаю, отже не образилася. Але все маю до неї питання.

— Чому ти мене не взяла з собою?

— Дімо, я постукала у двері, зайшла до тебе, але ти так солодко спав... Мені не хотілося тебе будити... — вона зітхає і тихо просить. — Та ти не хвилюйся, я через кілька хвилин вже їду додому. І якщо ти іще не поїхав...

— Не поїхав, — перебиваю її. — Я ще навіть не снідав. Тож поквапся, я зачекаю тебе, — прошу.

— Я зараз буду.

Обіцяє вона, і в слухавці лунають короткі гудки. Видихаю. Добре, що все добре. Звісно, прикро, що вона не взяла мене з собою, але ми це обов’язково виправимо наступного разу.

Шалена двійня мого боса

Приємних емоцій!