Іноді все починається з дрібниці - з квітки, простягнутої без пояснень. З погляду, що затримується довше, ніж варто. З гри, у якій ніхто не визнає правил, але обоє вже втягнуті.

Маленький уривок із роману "Тінь що не зникає" + візуалізація нижче. 

Додавайте в бібліотеку і ставте вподобайки ❤️

- Ось, тримайте.

Вона простягнула квітку Романові, вперше змусивши його трохи розгубитися.

- Навіщо?

- Хочу перевірити одну річ.

Він узяв фіалку, провів великим пальцем по тонкій ніжній пелюстці, опустив погляд на дівчину і раптом упіймав себе на думці, що її шкіра, мабуть, на дотик така сама м’яка і гладенька. 

Марта зробила крок назад.

- Бачите, -тихо сказала вона, - я навіть не встигла вас збентежити.

Роман лише ледь усміхнувся. Він обережно заклав фіалку дівчині за вухо, водночас поправляючи руде пасмо, що вибилося із зачіски.

- А я вас?

Вона подивилася просто, вперто й спокійно.

- Анітрохи, - твердо відповіла Марта.

Обходячи його, вона ледь торкнулася пишною спідницею краю його випростаної руки.

Ні, він її не збентежив. Але подих у неї збився, а серце раптом покотилося кудись у п’яти.