Олівія не знає, хто лежить у її кімнаті

— Ви дивний, Аргоне, — сказала вона, і в голосі вже не було насторогу — лише легкість, майже ніжна. — Але… добрий.

Добрий.

Він ковтнув це слово мовчки.

Не заперечив. Не сказав того, що думав: що він тут не заради доброти. Що три місяці, які для неї були порожнечею й очікуванням, для нього були чимось набагато гіршим — знанням. Знанням, що вона чекає, сподівається і вірить у його повернення.

Вона любить та чекає Фабіана.

І він — єдина людина в цьому домі, що знає: Фабіан уже тут. Лежить на її тапчані, п'є воду з її рук, дивиться, як сонце грає в жовтогарячому камені на її шиї — тому самому камені, що він нещодавно повісив їй особисто. Ця думка тішила й роздирала в рівних частинах.

Пасмо так і лежало на щоці.

Він не поворухнувся, щоб не зруйнувати тієї крихітної іскри довіри, яка зароджувалася.

Оновлення Вогонь, що обирає -2