Знижка на драматичний любовний роман!

Вітаю, любі читачки і читачі!

Сьогодні діє знижка на історію про зустріч через роки — «Її чужий, її рідний»! Запрошую!

Уривок:

— Чому ти не сказала, що маєш дитину?

Коли повернувся до неї обличчям, був білішим, ніж сусідня стіна чи жалюзі на вікнах.

— Ви не запитували...

— Миросю...

— Я знаю, що мала сказати, про таке треба попереджати роботодавця, якщо це може вплинути на роботу. Я хотіла розповісти після випробувального терміну.

— Чому не одразу? А ще... Тоді у торговому центрі... хіба не Софійка з тобою була? Чому назвала тебе тьотею?

Мирося прикусила губу і опустила голову ще нижче. Хотілося плакати.

— Мене звільнили з попередньої роботи через дочку. Багато кому самотня мама в тяготу як працівниця... А Софійка просто не хотіла мене видати.

Самотня мама.

Він не знав, не розумів, що відчуває. Не було такого слова, щоб описати весь відчай, прикре усвідомлення, біль від того, що дізнався. Якщо раніше просто мучила совість, то тепер серце розривало від люті на себе, від образи, від гіркоти.

Вісім років. Прожив майже вісім років, не знаючи про вагітність, про дитину!

Але, може, все-таки... Є ж мікроскопічний шанс, що не він? Є ж?

— Батько Софійки...

— У неї немає батька. Лише я.

Мирося набрала повні легені повітря і вже готувалася просити не звільняти її, коли Остап підхопив зі столу теку.

— Ось, візьми. Це рахунки, чеки й звіти з мого будівельного магазину. Ним керує мій тато, казав, що там якась плутанина з податками і видатками, не сходиться. Можеш подивитись? У робочий час, звісно. Оплата за це буде окремо, як премія до основної зарплати.

Вона взяла задерев'янілими пальцями теку і прошепотіла:

— То ви мене не звільняєте?

— Звільняю? Ні. Чому б я мав? Ти добре робиш свою роботу.

Остап щосили намагався говорити незворушно, змінив тему на робочі питання, бо не міг впорядкувати думки, боявся видати себе зайвими розпитуваннями і взагалі не знав, як бути далі.

А Мирося видихнула, притисла теку до грудей. Її щокою скотилася самотня сльоза. Сльоза полегшення.

Він заворожено подивився на ту сльозинку, став ближче і витер мокрий слід фалангою пальця.

— Не плач. Все гаразд. Вибач, якщо налякав тебе.

Йому хотілося обійняти її, вткнутися носом у м'яке волосся, попросити пробачення, розповісти все. Але як би це звучало?

"Миросю, я, здається, батько твоєї дитини"?

Ні, треба все обдумати. Треба слова підібрати... Треба... Дідько.

— Тоді я піду далі працювати? — ожила вона.

ЧИТАЙТЕ КНИГУ ТУТ

А також читайте мої книги в процесі:

✨️ «Не край мого серця» тут

✨️ «Гріши зі мною» тут

***

Більше новин від мене і спілкування у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.