https://booknet.ua/book/tvo-zelen-och-b446791 

З безстрокового марафону читання  https://booknet.ua/blogs/post/363457

Оповідання одразу занурює в магію зимового лісу, де реальне переплітається з містичним, сучасне - з вайбом українських легенд старовинного Полісся. Майстерні описи дають змогу майже як наяву відчути свіжість морозного повітря і аромат хвої.
Одразу видно, наскільки важлива для Дмитра близькість до своїх коренів - місць, де дитиною бував разом з дідом, до найкращих, а головне, справжніх, спогадів. З цим різко контрастує ставлення Наталки до його досвіду: "рухайся вперед, не живи минулим, давай щось зробимо разом". Поради, які звучали б логічно у більш стабільному житті, але виглядають штучними після пережитого досвіду болю і втрат.
В оповіданні дуже тонко і делікатно показано, що після такого досвіду найкраще лікує близькість до природи, яка була до нас, є з нами і буде ще багато століть після.
То хто ж вона, та загадкова дівчина з лісу - містична прадавня хранителька чи сон, створений виснаженою свідомістю? А може, сон - натяк на майбутню реальну зустріч, яка і відбудеться з Дмитром невдовзі? В цьому залишається легка аура загадки.

Але справжньою чи уявною була ця розмова, так чи інакше вона розкриває, ким є Дмитро в душі: зраненим фізично і морально, трохи відлюдькуватим, але звиклим покладатися тільки на самого себе, бути самостійним і не чекати турботи, а творити її самому.
Стиль мені дуже сподобався. Оповідання читається на одному диханні, і після прочитання в уяві закарбовуються яскраві образи.
Мені цікаво було б прочитати і повість або роман в такому ж стилі, з настільки ж гармонійним поєднанням сучасного і прадавнього.
Зв'язок між двома світами пробуджує інтерес до нашого минулого, фольклору, вірувань предків, без закликів і гучних промов, а тихо і просто - як оповіді, якими в дитинстві діляться з нами рідні, як прогулянки на природі з бабусею чи дідусем.