Мирної ночі, любі!

Запрошую до оновлення роману, "Шалена двійня мого боса".

✨✨✨

В машині вкотре повисає пауза. Я вражена словами свого боса, він не тільки виправдав мої сподівання, а й перевершив їх. Тільки напруга в машині лоскоче нерви.

— Тату, пробач. — раптом порушує тишу Соня. — Це я зіпсувала речі Вероніки Сергіївни...

Дмитро на мить зиркає на мене, а тоді переводить невдоволений погляд на дітей.

— Тату, не вір Соні. — раптом просить Костя. — Це я зіпсував речі Вероніки Сергіївни. Соня не винна. Якщо ти подивишся камери, то знатимеш, що я кажу правду.

— Я вже подивився. І мені соромно за вас. — відмахується батько малих. — Я справді не чекав від вас такої підлості.

Знову повисає затяжна пауза, яку порушує Костя.

— Вероніко Сергіївно, пробачте. Я більше так не буду. Зрештою я віддам всі свої заощадження. Сподіваюся, там вистачить, аби ви купили собі нові речі.

На мить мій погляд стрибає на Дмитра, а тоді я оглядаюся на малого.

— Костю, мені не потрібні твої заощадження. Я куплю собі речі сама, і я приймаю твої вибачення. Ти молодець. Справді. Бо не всі вміють визнати свою провину, а ти це зробив...

— Сподіваюся, сину, ти зрозумів, яку дурість ти викинув? — раптом перебиває мене Дмитро.

— Зрозумів, — видихає малий, опустивши очі.

— Сподіваюся, схоже не повториться, — висловлює свої побажання батько, але діти мовчать.

Розумію, що все ще може бути. Це ж діти, і одного разу їм точно замало, аби все зрозуміти. Хоча мені справді не хочеться більше сюрпризів.

Шалена двійня мого боса

Приємних емоцій!