Звіт марафону «від автора до автора» Ірини Бібік

Марафон «Від автора до автора», організований неймовірною Іриною Бібік, добіг кінця, і я хочу щиро подякувати їй за цю унікальну нагоду.  
Іноді книги самі знаходять нас. А іноді – ми наважуємося вийти за межі звичного читацького кола і дозволяємо випадку вирішити, що читати далі.

Саме так почалася моя історія. Це мій перший досвід участі у такому форматі, і зізнаюся чесно – я трохи хвилювалася, коли погоджувалася.

Бо читати книги колег- авторів – це не те саме, що читати вже відомі романи. Тому, що тут за кожним текстом стоїть жива людина, її фантазія, її час, її сміливість поділитися власним світом.

Перш ніж почати, хочу одразу сказати важливу річ. Якщо в моїх роздумах з’являться якісь зауваження чи критичні нотки – це точно не з бажання когось образити. Навпаки. Я щиро поважаю людей, які пишуть, адже добре знаю, скільки внутрішньої роботи стоїть за кожною історією.

Просто я звикла дивитися на тексти з різних сторін. Можливо це професійна деформація психолога.

Тому сьогодні мій відгук буде трохи незвичним – я поділюся враженням одразу з трьох позицій:

— як психолог, яка звертає увагу на мотиви героїв, логіку подій, соціальні процеси та ще багато інших факторів;

— як авторка, адже я теж пишу і добре розумію, скільки праці стоїть за створенням історії;

— і, звісно, як читачка, яка просто любить книги і нові історії.

Ну що ж, погнали знайомитися з історіями які мені дісталися у цьому марафоні.

Є книги, які читаєш швидко і легко – ніби йдеш знайомою дорогою. А є ті, що нагадують подорож у зовсім інший світ.

Саме таким досвідом для мене стала «Історія Звірії» Кіт Піксель (фентезі)

Для мене це було майже перше знайомство з таким форматом і жанром. І це, безумовно, вплинуло на сприйняття. Найперше, що впадає в око – маштабність задуму. Автор не просто розповідає історію, а намагається побудувати цілий всесвіт: держави, племена, торгові шляхи, політичні союзи, економічні кризи та військові конфлікти.

У центрі подій – занепад держави Трезенд та повстання під проводом принца Оттівуса. Автор показує складну систему взаємозв’язків: економічну залежність від торгівлі. Союзні та ворожі держави. Це робить світ більш переконливим.

З професійної точки зору мені було цікаво спостерігати, як у тексті проявляються типові людські механізми поведінки, навіть якщо персонажі – звірі.

Повстання, кризи, боротьба за владу – це завжди історія про емоції людей: страх, гнів, надію, прагнення змін. У тексті добре видно напруження між центром держави і підкореними народами. Це дуже реалістичний механізм: коли ресурси концентруються в одному місці, рано чи пізно виникає протест.

 Історія Оттівуса тут виглядає особливо цікаво. Він повстає як лідер повстання, але водночас у мене залишалися питання: чи це справді боротьба за свободу народів, чи шанс реалізувати власні амбіції?; де щире прагнення змін, а де політичний розрахунок? Автор залишає читачеві простір для роздумів, і це додає історії психологічної глибини.

Як людина, яка сама пише тексти, я добре розумію, скільки часу і внутрішньої роботи потребує створення подібного світу. Тут видно серйозну підготовку: продумана історія держави, політичні події, навіть цитати з вигаданих літописів. Це той тип фентезі, де автор насамперед будує фундамент світу а вже потім розгортає сюжет.

Особисто мені трохи бракувало більшої присутності персонажів, через яких можна було б емоційно пережити події. Коли історія подається більше як історична хроніка, читачеві потрібно трохи  більше часу, щоб знайти свою точку входу у світ. Але це цілком природно для такого жанру.

Як читачка  я пережила цікаве поєднання двох відчуттів:

Перше – щире зацікавлення. Світ, у якому звірі проживають дуже людські історії, створює незвичайний ефект. Це дозволяє трохи відсторонитися і подивитися на знайомі процеси з нового боку.

Друге – легка розгубленість. У тексті багато назв держав, народів, місцевостей та імен. Для мене, як для людини, яка не часто читає подібний жанр, це вимагало більш уважного та повільного читання. Іноді хотілося зупинитися і ще раз повернутися до попередніх абзаців,  щоб краще зрозуміти, як саме пов’язані події.

Я завжди намагаюся говорити про книги чесно, але водночас із повагою до автора.

Особисто для мене цей стиль виявився трохи незвичним. Але це не означає, що книга погана. Це просто інший формат сприйняття історії. І я впевнена, що для читачів, які люблять глибоко продумані фентезійні світи, ця книга може стати справжнім відкриттям.

Після цієї історії я вкотре переконалася: кожен автор будує свій світ по-своєму.
Хтось створює масштабні світи з політикою і війнами, а хтось починає з тихих, майже буденних історій, у яких поступово відкривається щось значно більше.

Саме такою для мене стала наступна книга марафону — Єлевонда Евермонт-Еливедо «Зустрінемося завтра?» (фантастика).

Перші глави одразу створюють відчуття руху: історія не розгойдується довго, а майже миттєво занурювала мене у життя героїв. Переді мною відкривається знайомий багатьом світ студентства — навчання, дружні розмови, маленькі щоденні радощі, легка втома від буденних справ і теплі ритуали на кшталт спілкування з котом. До речі, я обожнюю цих тваринок. Саме такі деталі створюють відчуття затишної реальності, у якій легко впізнати щось зі свого життя.

Водночас за цією, на перший погляд, звичайною атмосферою поступово проступає присутність чогось більшого. Наче за кулісами знайомого світу прихована інша реальність — технологічна, трохи загадкова й поки що не до кінця зрозуміла. Саме ця невидима напруга створює інтригу.

Як психолог, я звернула увагу передусім на емоційний бік персонажів. У їхніх діалогах і реакціях відчувається прагнення зрозуміти себе та інших, знайти відповіді на питання, які хвилюють кожну людину: про довіру, близькість, власні бажання та страхи.

Особливо мене зацікавила лінія спілкування з таємничим співрозмовником. Такі контакти завжди створюють цікаву психологічну динаміку: очікування повідомлення, відчуття невідомості, поступове формування довіри до людини, яку ти насправді не знаєш.

Це нагадує феномен «дзеркала», коли інша людина стає відображенням наших прихованих думок та внутрішніх потреб. У таких розмовах ми часто відкриваємо навіть те, що не завжди готові сказати близьким у реальному житті. Саме тому ця сюжетна лінія виглядає надзвичайно цікавою з психологічної точки зору — вона відкриває простір для найглибших внутрішніх змін персонажів.

Як авторка, я дивлюся на текст ще й технічно. У цій історії відчувається потенціал і цікава концепція. Поєднання звичного студентського життя з технологічною складовою створює контраст, який може стати основою для захопливого сюжету. Авторка ніби поступово підводить читача до основної інтриги, дозволяючи спершу відчути атмосферу й познайомитися з героями.

Разом із тим мені іноді хотілося б побачити трохи більше деталізації в окремих описах і чіткіше розмежування діалогів — іноді губишся, хто саме говорить. Це невелике технічне зауваження, яке, на мою думку, могло б зробити текст ще більш виразним і легким для сприйняття. Але це саме той тип правок, які легко відшліфовуються під час подальшої роботи над історією.

Як читачка, яка щиро любить книжки, можу сказати, що ця історія має одну важливу рису — вона викликає цікавість. Уже з перших сторінок відчувається прихована загадка, і виникає бажання зрозуміти, куди саме рухається сюжет. Хочеться дізнатися, яку роль у всьому цьому відіграє таємниче листування, як розкриються герої і до яких рішень вони прийдуть.

Саме таке поєднання буденного та незвичного створює особливу атмосферу історії. Воно нагадує, що навіть у найзвичайнішому житті іноді може з’явитися щось, що змінює хід подій.

Під час читання цієї історії я відчувала цікаве поєднання двох станів.

 З одного боку — затишок знайомого студентського світу, у якому легко впізнати прості людські моменти: розмови, дружбу, маленькі буденні радощі. З іншого — постійна тиха інтрига, ніби за цією звичайною реальністю поступово відкривається щось більше. Саме це відчуття легкої загадковості й очікування розвитку подій супроводжувало мене протягом усього прочитання.

І хоча ця історія залишила після себе багато цікавих думок, попереду мене чекала ще одна книга марафону — історія, яка виявилася для мене особливою і, зізнаюся чесно, найбільше запала в душу.

Є книги, які читаєш із цікавістю, а є ті, що торкаються глибше — залишають після себе емоцію, думку, внутрішній відгук.

Саме такою для мене стала ця історія -  Dana N - "Особисте життя Джона R." (проза)

Для мене вона стала не просто романом, а багатошаровим дослідженням людської душі. Це одна з тих книг, які читаєш не лише очима, а й внутрішнім відчуттям, поступово занурюючись у психологію персонажів — у їхні сумніви, страхи та маленькі кроки до змін.

Як психолог, я бачу тут дуже точне відображення внутрішніх процесів: тривожність, страх змін, прагнення контролю, а також поступове руйнування захисної «мушлі», яку людина роками вибудовує навколо себе. Джон — приклад героя, який довго жив у власній системі захисту, намагаючись утримати стабільність і не допустити хаосу у своє життя.

Але іноді достатньо маленьких, майже непомітних подій — випадкових розмов, жестів, нових зустрічей, — щоб ця система почала змінюватися. Саме такі моменти поступово відкривають шлях до внутрішніх трансформацій.

Як авторка, я ціную в цьому тексті поєднання глибини переживань із легкими іронічними нотками. Мені особливо імпонує те, як сюжетна лінія тримає баланс між психологічною насиченістю та художньою легкістю. Водночас мушу чесно зазначити: є моменти, які потребують редагування — деталізація описів, чіткіше розмежування діалогів. Але це ті правки, які легко відшліфувати під час подальшої роботи.

Як любителька літератури, я отримала від цієї історії справжній емоційний досвід. У ній є щось дуже людське й тепле. Це книга, яка може відволікти після важкого дня, змусити замислитися над власними бар’єрами або просто подарувати тихий момент усмішки під час читання діалогів.

Саме тому ця історія працює не лише як художній твір, а й як своєрідний супутник для роздумів. Вона викликає співпереживання, бо в героях легко впізнати частину себе — у їхніх страхах, у їхніх сумнівах, у прагненні прийняти власну вразливість.

Загалом я бачу цей роман як психологічно насичений портрет людини, яка поступово вчиться приймати себе, свої емоції та власну відкритість. Він поєднує глибину переживань із легкими іронічними відтінками, і саме ця суміш створює особливу атмосферу історії.

Так, текст має моменти, які потребують доопрацювання. Але сюжетна й психологічна основа настільки сильна, що я без вагань порадила б цю історію іншим читачам. Це книга, яка не лише розважає, а й змушує замислитися над тим, як ми самі будуємо свої захисні системи. І, мабуть, саме тому вона стала для мене найтеплішим відкриттям цього марафону.

Завершуючи цей літературний шлях, я відчуваю вдячність і тепло. Кожна історія була ніби окремим світом, у якому я проживала маленькі відкриття й великі емоції.

 Марафон став для мене не лише читанням, а й спільним переживанням — доказом того, що література здатна об’єднувати й надихати.

 Дякую авторам за щирість і силу їхніх текстів, а спільноті — за підтримку та атмосферу єдності. Ірина Бібік, особлива вдячність вам за організацію й за те, що подарували нам можливість відкрити нові голоси та нові світи.

 Для мене цей марафон — не просто подія, а теплий слід у душі, який залишиться надовго.

 І я вже знаю: попереду ще багато історій, які ми будемо читати й проживати разом.