Коли шлях до майбутнього перегороджує минуле...

21 розділ уже опубліковано. ❤️

"Після завершення репетиції Євсенія мовчки почала ховати скрипку у футляр. Бічним зором вона помітила, як Артур цілеспрямовано рушив у її бік. 

— Євсеніє, підійдіть на хвилинку! — Окликнув її Фелікс Аскольдович.

Сеня відчула внутрішню радість: вчасне звернення викладача стало для неї рятівним. Вона попрямувала до чоловіка, помітивши, як Артур невдоволено зупинився неподалік. 

— Так, Феліксе Аскольдовичу, чим можу бути корисна? — З легкою усмішкою запитала вона.

— Євсеніє, ваш куратор, Юрій Михайлович, підходив до мене щодо вашої поїздки в кінці місяця. Це хороша можливість, я підтримую. На період вашої відсутності я знайду підміну на вашу позицію, — промовив викладач, уважно зиркнувши на дівчину поверх окулярів.

Сеня помітила, як нахмурився Артур і як нашорошили вуха Мар’яна з Еммою, що стояли поруч із ним. Дівчина подумки застогнала. Вона на передодні попередила свого наставника про Будапешт, і той обіцяв залагодити питання з Феліксом Аскольдовичем. Здавалося, у цій авантюрі її підтримали всі хто був в курсі, окрім бабусі звісно. От тільки озвучив новину викладач не зовсім вчасно.

— Дякую, Феліксе Аскольдовичу. Вдячна вам за розуміння, — намагаючись не видати хвилювання, промовила Сеня. 

— Будь ласка, — відповів той і вже збирався додати щось ще, аж раптом у нього в кишені завібрував телефон. 

Швидко глянувши на екран, чоловік спохопився і взявши свою валізку промовив:

— Перепрошую, мушу бігти, поспішаю!

Підвівши очі на студентів, які ще не поспішали розходитися, Фелікс Аскольдович додав: 

— Чекаю всіх на наступній репетиції. До зустрічі!

Викладач швидким кроком зник за дверима. Євсенія повернувшись до свого місця, поспіхом підхопила футляр з інструментом, але коли розвернулася, шлях їй перегородив Артур. Всім своїм виглядом він демонстрував крайнє невдоволення."