Коли я прокинулася, руки мої були прив`язані до кроваті,  з вени стирчала крапельниця. Лікарня зрозуміла я. Я лежала гола на кроваті. Молодий лікар поспіхом накрив мене простинею. - Я в лікарні? - Так. Як тебе звуть? - Марія. - Скільки тобі років?- 22. Він перевіряв чи не постраджав мій мозок. Наступне запитання постваила я. -Я в лікарні, а у мене завтра свадьба. - Буде свадьба - запевнив лікар.

Перше, що я відчула виходячи з небуття, – рукам щось заважає. Я спробувала ними поворушити. Марно. Потім я побачила чоловіка в білому халаті і свої руки, прив'язані до ліжка. З вени стирчала крапельниця. Лікарня, – зрозуміла я. Я лежала гола на ліжку. Молодий лікар поспіхом накрив мене простирадлом. - Я в лікарні? - Так. Як тебе звуть? – Марія. – Скільки тобі років? – 22. Він перевіряв, чи не постраждав мій мозок. Наступне запитання поставила я: - Я в лікарні, а у мене завтра весілля.  – Буде весілля, – запевнив лікар.