Вітаю!

Запрошую до оновлення!

✨✨✨

— Чому все так складно?! — зітхає Анна. Кілька хвилин мовчить, а тоді розчаровано випалює: — Більше жодних стосунків. Краще вже самій залишатися, ніж терпіти поруч...

Вона замовкає, а я здогадуюся, що вона хотіла сказати, та притуляю її знову до себе.

Її слова ріжуть без ножа, але вона зараз на емоціях. Можу тільки уявити, як вона почувається. Вона зраджена роками. І не дивно, що тепер її довіра до чоловіків просто лягла, і відновити її буде ой як нелегко.

— Все мине, квітко, але на це потрібен час.

Анна лише зітхнувши тулиться до мене та мовчить. Вирішую не чіпати її. Зараз ніч, не час для таких нелегких розмов, але якщо вона захоче поговорити, то ми обов’язково повернемося до цієї розмови.

Коли дихання Анни стало спокійним, я зрозумів, що вона засинає. Перекладаю дівчину на подушку, а вона крізь сон просить:

— Залишся, будь ласка!

Гораль. Не дам тобі піти

Тихої ночі!♥️