Я займаюся письменницькою творчістю вже достатньо давно. Ще в дитинстві намагалася писати в зошиті якісь казочки. Натрапила на одну з них кілька років тому і була здивована, бо зовсім забула про ці свої спроби. Це була якась казка про червоноволосого принца, принцесу і злу відьму. Але сюжету вже й не згадаю. Після цього в період своїх років 13-14 я активно писала, такі популярні тоді, фанфіки в жанрі оріджинал. Бо ніколи не любила брати вже вигадані кимось світи та героїв. А далі були кілька мініатюр, оповідання та ✩збірка віршів✩. І ось нещодавно я завершила перший повноцінний містичний роман для підлітків. Я закінчила його писати в свої 20, а почала коли мені щойно виповнилося 18.
«Опівнічник. Ті, що породжують темряву» ♥︎ – це історія в якій відбився доволі тривалий депресивний період мого життя. Але ця книга справді вже була серйозною для мене. Тут я намагалася закладати глибокий психологічний підсенс, а не лише розважальний сюжет. Досліджувала психологію людських травм і самотності, тієї темряви, що живе в кожному з нас, навіть, якщо ми її не помічаємо. І коли історія ця завершилася я вже була зовсім не тією людиною яка починала писати її перші рядки. Зараз я працюю над кількома новими історіями. Як от ⛅«Під одним небом»⛅ – де окрім зовнішньої романтики і «легкості» намагаюся дослідити розбиті серця, депресію, гомофобію та соціальне і самонеприйняття, а також багато іншого з чим ми стикаємося в своїх життях.
Проте, пишучи так багато я ніколи не думала, нащо я це роблю. Для чого і чому я пишу, якщо навіть не женуся за прочитаннями чи комерцією? І ось сидячи сьогодні під сонцем на своєму подвір'ї та слухаючи спів птахів я раптом подумала, що люблю життя. Ви запитаєте: «Як це пов'язано?». А це і є головна причина) Для мене в кожній історії головне почуття. Тож так, я пишу, бо люблю життя, яке викликає у мене стільки почуттів. Навіть коли це біль. І хочу закарбувати кожне з них на сторінках мережі чи паперу. Кожну мить запам'ятати такою якою я її бачу і на вічно затримати у світі. Бо наші тексти житимуть ще довго після нас. ✉
А для чого пишете ви? Що змушує вас тримати в руках ручку чи клавіатуру і продовжувати ділитися своїми думками?✏️
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиМене просто рве на папір! Жарт))) Просто, бо хочеться дати можливість думкам ожити.
Ромул Шерідан, І це чудово) ✨
Пишу, щоб відволіктися від проблем. Даю мозку якісь позитивні емоції, щоб не з'їхати зглузду) Тому книжки у мене легкі та з гумором)
Юлія Марченко, Так, розумію. Книги можуть стати навіть чудовою терапією)
Ніколи не збирався нічого писати. Мене змусили (˶ˆᗜˆ˵)
Кіт Анатолій, Цікаво ))
Ну, врешті все на краще)
Пишу, тому що мені з дитинства подобається писати, у мене навіть було багато зошитів, щоб писати те що я вигадую, мені це розслабляє, навіть багато читала)Зараз коли є вільний час, сиджу та пишу, поки у мене є натхнення)
Віккі Грант, Ой, у мене в дитинстві дурниці виходили, і завжди лишалися без фіналу)
Я також писав ще з дитинства.
І... я вважаю, що "література - обличчя суспільства". І тому я намагаюся створювати не бездумні чи безідейні історії, а щось, що допоможе людям у тому чи іншому сенсі.
Я написав цикл "Леді замку Саммерфелл" (не реклама, просто приклад - можна не читати, якщо немає бажання). І цей цикл - буквально збірка надії, яку я можу дати людям і, можливо, в якомусь сенсі, жінкам. Поки що, усі ті, хто читають, виключно гарні відгуки дають, тож... я вважаю, що моя справа на правильному боці...
LibertyFox, Це прекрасно) Як буде час ознайомлюся з вашою творчістю.
Пишу, бо це мене наповнює, розслабляє і дарує гарний настрій)✨
Кайла Броді-Тернер, Чудова причина)♥️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати