Поєднаю кілька новин, щоб ті, хто на мене підписан, не отримали 100500 повідомлень через мене)

По-перше: Книга "Потяг до Життя" отримала ще 3 частини. Там вже є розвиток пригод, що чекають на вас. Ця книга - це не просто хоррор, що можна прочитати й забути. Це історія розвитку героя, його шлях, що сповнений глибокими алегоріями! І я, і ви, і кожна людина - усі, за своє життя, проходять через подібні випробування. 

Але тут - це загорнути у красиву атмосферну історію.

Ось, тільки подивіться самі:

Ось вже небо почало фарбуватись у помаранчеві кольори — ознака близького заходу сонця. А Айвор як стояв посеред болота, без жодної гадки куди йому йти, так і продовжує стояти посеред болота. Навкруги не було ані суші, ані дрібних острівців. Що вже казати — навіть дерева якогось гарного, де можна було б заночувати, поруч не було. У відчаї, що сьогодні його пригодам та його життю настане кінець, чоловік, з останніх, що були в його тілі, сил кинувся до найближчих кущів. Він сподівався, що якщо пройде кілька перешкод і заховається — дикуни втратять його. Сама лише думка про те, що його можуть з'їсти, як він їв рибу чи солодкі коржі — лякала чоловіка.

Але коли він пройшов через кущі, то знайшов раптом якийсь насип. По землі, в обидва боки, на скільки вистало погляду, тягнулися якісь металеві бруски. Що то таке і навіщо воно — Айвор не знав. Під металевими брусками, мабуть щоб зміцнити конструкцію, були вже дерев'яні бруски. Усі вони були вологими й зеленими, але то було не дивно — болото все ж таки... Але от те, що здивувало чоловіка — так це те, що на металевих брусках стояли якісь дві лави, що були з'єднані між собою спільною підлогою. По центру, між лавами, був якийсь металевий важіль, що вже весь заріс мхом та чимось ще. І уся ця конструкція трималася на чотирьох колесах.

Розуміючи, що це перше і, мабуть, останнє місце сухої землі, Айвор вирішив, що надійніше буде залишитися тут і прийняти бій. Смерть від зубів чи смерть від втоми — без різниці, якщо тобі нікуди подітися. От і Айвору зараз вже нікуди було йти. Сонце сідало, світла залишається все менше і менше, а чоловік ще навіть не зібрав багаття, що вже казати про нормальну підготовку. Розуміючи, що це — можливий його кінець, чоловік кинув довгу палицю на дрезину, що стояла перед ним. Сам же він вихопив обидві свої імпровізовані зброї і приготувався до бою.

По-друге: Цикл "Леді замку Саммерфелл", що складається з п'яти книг, стає все більш і більш популярним і це мені неймовірно подобається. Перша книга взагалі вже налічує більше 300 переглядів, що, як для мого аккаунту, дуже й дуже гарно. Вчора книга також отримала свою першу рецензію, тому я вам раджу звернути увагу і дати шанс цим п'яти книжкам. 

Історія про двох сестер, і про розвиток красивого кохання, що почалося, як часто буває, не найращим шляхом. Відмінно підійде самотнім людям, і людям, що зневірились у тому, що справжнє добро та любов перемагають. Ці книги Вам доведуть, що ніколи не можна опускати руки і потрібно йти до свого бажання. У цій книзі немає "альфи", "перевертнів", блуду чи хвалебних розпутств, втім, ця історія викликає не менше емоцій та почуттів у тих, хто її читає. Серьйозно, ще ніхто не казав, що не подобається :)

Цитата з першої книги

Біля стін стояла велика дерев'яна шафа та такий самий сервант. На серванті було видно різні горщики. тарілки, ступи та інші побутові предмети. Марі зачинила двері та підійшла до шафи, відкрила її та взяла з неї невеличку дерев'яну скриньку. Поки дівчина возилася з цією скринею, аристократка, що неодноразово вже була у кожній домівці у своєму селі, знову роздивлялася внутрішній побут мешканців хати. 

— Я чула, — загадково почала жінка, — що у вашій родині хлопець якийсь вродливий живе? — спитала леді Ріам не відриваючись від огляду хатини. 

А Марі аж здригнулася від страху та перестала возитися зі скринею. 

— Так... — налякано відповіла дівчина. — А чим він Вам знадобився? 

— Да нічим... — розслаблено відповіла аристократка. — Просто вирішила подивитися. Людей у селі багато — усіх я не можу запам'ятати, хоча я й намагаюсь. Але якщо сплітки правдиві, і він виявиться таким, як про нього кажуть, я можу взяти його до себе у прислугу. Так і вам з грошами легше буде, адже я гарно плачу за... — зупинилася на мить вона та перевела погляд на спину Марі. У очах леді Ріам вже був не спокій, а хижий погляд пуми. — За гарненьких юнаків та дівчат. 

Цитата з другої книги

Коли юнак закінчив зі своїм наметом, він вирішив поспілкуватися, а тому пішов до Селли, що сиділа неподалік. Кірена знов відібрала у неї усю роботу, тож жінка сиділа без діла, просто розглядаючи вечірнє зоряне небо.

— Не бажаєш трохи погуляти? — запитав хлопець, наблизившись до жінки. 

— Можна, — кивнула Селла і, обтрусивши ноги, пішла за хлопцем.

Вони зупинилися у лісі, біля невеличкого озера. По той бік сяяло дрібними вогниками якесь село, а у вечірньому лісі приємно співали птахи. Ритмічний шум дерев та трави, що гойдаються під вітром, приємно заспокоювали нерви й розум. Чисте повітря непогано прочищало думки, розганяючи рутинні щоденні завдання, які кожен з нас тримає в голові. Найро та Селла просто ходили по лісу, орієнтуючись під сяйвом великого місяця, що так яскраво освітлював місцевість. Подібні вечори, з їхньою неперевершеною атмосферою, допомагали відкритися і допомагали відкрити різні таємниці людських сердець. 

І ще одна цитата з другої книги

— Найро, — покликала Селла і лагідно відтягнула юнака від чоловіка. Ласкаво подивившись у його очі, вона, м'яким голосом та тоном, запитала: — Що трапилось? За що ти знущаєшся над цим чоловіком? Це ти його так?

— А чого він за язиком не стежить! Він намагався мене вбити, програв, а тепер ще погрожує мені та Корі, каже нам огидні речі, — обурено, наче дитина, переклав провину юнак. 

— Стоп! — зупинила його хвилю обурення Селла. — Скажи мені, з самого початку, що взагалі трапилося? 

— Мене Кора покликала пройтись, погуляти. Сказала, що свіже повітря допоможе прочистити голову після бійки, — почав хлопець із "самого" початку. — Я погодився. Але там відбулось щось дивне, я запідозрив це і хотів було відвести принцесу до Палацу, як на мене напав цей син...

— Ближче до справи, бовдур, ми не будемо чекати на наступний день, поки ти тут народиш! — гучно крикнула на нього Кірена і хлопець, наче черепаха, інтуїтивно вжав голову у шию. 

— Ну це імперський диверсант, куди вже ближче! — огризнувся юнак, обернувшись на дівчину. 

— Так, дійсно! — підтримала його Кора і легенько вдарила по руці Кірени, звільняючись від її опіки. — Цей хлопець — герой, що врятував принцесу, а Ви його так ображаєте! 

— Вибачте, міледі, я не хотіла Вас образити! — зробила низький реверанс Кірена. Коли вона зверталася до будь-кого, окрім Найро, її голос звучав зовсім інакше, наче говорила інша людина. 

Розвиток та неймовірний фінал чекає на вас. Цикл "Леді замку Саммерфелл" - не легкий цикл і він не на один вечір. Але після того, як Ви його прочитаєте, Ви залишитесь із посмішкою на обличчі!