А на обіді з демоницею…
♥ стає все спекотніше, цікавіше і по-справжньому грішно ♥

— Облиш. Приєднуйся до нас, сріблянко... — усміхається Луксурія, кидаючи погляд на свого улюбленого музиканта.

Вона злегка нахиляє голову, вказуючи на місце по праву руку від себе.

— Покажи своєму брату, що мої дари варто цінувати.

Рафаельйон покірно підходить і звично займає місце біля своєї господарки. Ангел не зважає на хрипіння Кассіеля, коли для нього важливіше понад усе — вона.

Він оглядає стіл, не побачивши для себе приборів. Тихо зітхає й накладає руками на тарілку кілька шматків м’яса — соковитого, гарячого, з кров’ю, що блищить у світлі свічок.

Починає їсти, тримаючи шматок двома пальцями й звично відставивши мізинчик…

♥ А що сталося далі… ♥

Luxuria. Останній гріх

...

(Здається, Луксурія настирливо затягує мене у темне фентезі)