Весна носить жіноче ім’я

Того ранку Зима ще сиділа в місті, як чиновник, якого вже п’ять разів звільнили, а він усе одно ходить коридорами й робить вигляд, що без нього система розвалиться.
Сніг по дворах лежав якимись сумними клаптями, вітер бурчав у під’їздах, небо було сіре, як настрій у понеділок до першої кави. 

Здавалося, що Весна знову десь запізнюється. Як маршрутка в селі, яку всі чекають, а вона живе за власними законами й настроєм водія.

А потім вона таки навідалась прийшла.

Спокійно відкривши двері та доавши Сонце і тепло у нашу погоду. 
Сонце трохи підняло голову, повітря раптом стало іншим, люди на вулиці почали дивитися не тільки собі під ноги, а й навколо, ніби вперше за довгий час згадали, що світ не складається лише з холоду, роботи й новин, після яких хочеться обійняти батарею або сховатись з чашкою чаю під одіялом й більше нікуди не виходити.

І от тоді я подумав: а що, як весна – це не пора року?
Що, як Весна – це жінка?

Не та картонна версія, яку люблять показувати у святкових листівках: вічно усміхнена, десь у квітах, десь у стрічках, ніби її єдина місія в житті – прикрашати комусь настрій. Ні. Я про справжню жінку.

Про ту, яка може бути ніжною – і при цьому сильною.
Красивою – і при цьому світлою і натхненною.
Тією, що тримає на собі стільки всього, що будь-який середньостатистичний чоловік після такого обсягу задач уже ліг би десь у кутку, накрився пледом і філософськи скиглив про несправедливість життя та й всесвіту загалом :).

Весна ж саме така.

Вона не кричить про себе на кожному кроці. Вона, наче жінка в чоловічому колективі: з'являєтсья – і все починає оживати. Дерева, що ще вчора стояли, як похмурі пенсіонери біля під’їзду, раптом ніби прокидаються. Сонце починає мавтити не лише для декорації, а й приносить із собою тепло та сонячні промені, які розганяють похмурі тучі. Люди згадують, що усмішка – це не щось підозріле, а нормальний вираз обличчя.

Жінка теж уміє так.

Одним словом. Одним поглядом. Однією присутністю. (чомусь тут згадався фільм "Мемуари гейші" :).
Вона може зібрати до купи дім, родину, дітей, роботу, чиїсь нерви, чиїсь надії, ще й на ходу комусь сказати: “Та все буде нормально”, – і якимось дивом після цього справді стає трохи світліше.

Але справжня сила часто виглядає інакше.

Вона в терпінні.
У здатності створювати тепло навколо себе.
У вмінні любити, навіть коли важко.
У рішенні йти далі після втоми, болю, розчарування.
У ніжності, яка не є слабкістю.
У красі, яка не потребує визнання. (адже кожна з Вас, сама по собі втілення краси), але жодному чоловіку не слід забувати того, що краса потребує догляду і турботи.

Весна не буває "зручною" комусь. Вона сама по собі створює навколо себе простір, який надихає інших.
І в цьому є щось дуже жіноче.

Тому сьогодні хочеться сказати не чергове банальне привітання з набору “щастя, здоров’я, квітів і гарного настрою”, ніби жінка – це людина, якій для повного щастя треба тюльпан, цукерки й щоб ніхто не чіпав до вечора.

Хочеться сказати інакше.

Любі жінки, ви – не додаток до чиєїсь історії.
Не святкова прикраса життя.
Не “муза” тільки тоді, коли комусь зручно вами надихатися.

Ви самі по собі – рух;
 – тепло;
– характер.
Ви – та сила, після якої в цей світ усе ще хочеться вірити.

Нехай у вашому житті буде більше поваги, більше турботи і більше світла, наповнившись яким ви осяєте світ навколо себе. 

І нехай весна, яка так часто носить жіноче ім’я, живе у вашому серці не один день на рік, а стільки, скільки вам самій потрібно.

Зі святом вас, прекрасні, сильні, ніжні й незламні!!!