Обійдусь без котиків та квіточок, або привітань від чоловічих персонажів з моїх творів. Хоча міг би) І там є з кого вибрати. Натомість зачеплю деякі серйозніші теми. Не сильно... трішки. Легесенько. От на стілечки)))

Я жодним чином не проти рівних прав та можливостей - але на сьогодні так вже склалось, що чоловіки та жінки певним чином ділять між собою соціальні (і не лише) функції. Хтось їх виконує, хтось думає що він "мамина квіточка"... але то тема для окремої розмови, зараз не про те.

Сьогодні саме ви, українські жінки, несете не менш важливу роль та не менший тягар (а подекуди, може, й більший), ніж піхотинець в окопі, пропахлий пороховими газами кулеметник, боєць ГУР, що зі змовницькою посмішкою розмальовує стелу на в'їзді до ростова синьо-жовтими барвами або оператор БПЛА, чиї очі наглухо випалені екраном пульта.

✅ Ви, за відсутності того самого піхотинця-кулеметника, тягнете на собі весь побут.

✅ Ви виховуєте майбутнє покоління українців, що стане гідною заміною нам усім.

✅ Ви працюєте на критичних оборонних підприємствах.

✅ Ви волонтерите.

✅ Зрештою, ви не даєте остаточно поїхати кукухою тому самому піхотинцю, штурмовику, кулеметнику, ГУРівцю та дронщику.

✅ Ви тримаєте тил.

І саме ви є важливою частиною того, заради чого варто стояти до скону й до останнього набою. Не за президента чи уряд, фабрики й заводи чи капітали можновладців - а за вас.

Саме тому вже п'ятий рік стоїть фронт, змушуючи плешивого рвати залишки волосся на макітрі, а західних аналітиків - впадати в депресію та викидати ноутбуки з вікна, коли прогнозований "Київ за три дні" вчергове не збувається.

Саме тому зруйнована вщент, оточена й майже приречена позиція, де ще якимось дивом працює зв'язок, передає в ефір останню фразу: "Відступаємо до Вальгалли!". І - тримається далі, доводячи ворогів до сказу.

Саме тому оператор FPV, спрямовуючи свою "пташку" у чергову хробачу харю, відчуває не зловтіху, а полегшення. Бо знає - десь проллється на одну дівочу сльозинку менше.

Саме тому особисто я, коли руки вже не слухаються, а нерви на тій межі, коли хочеться гамселити прикладом навіть своїх - згадую, чому я тут і хто чекає на мене вдома. І темрява відступає.

Я просто хочу вам подякувати. За те, що ви є. І що підтримуєте.

Дівчатам, що служать у лавах Сил Оборони, окреме вітання - Немезида обрала вас своєю десницею, і ви робите неможливе.

п.с. А ще, в контексті цієї платформи та інших самвидавів - творчість деяких з вас лікує душу та надихає. І це не менш важливо)) ❤️♥︎