От і негаразди та конфронтації між персонажами під'їхали. Ні, не між ельфами - в цих двох все гаразд))

– Ллос тебе забирай, Дзене! – поставивши кухоль на землю й стиснувши долоні в кулаки, Ельмірена звелась на ноги. – Ти обіцяв нас провести через ці бісові аномалії!
– Обіцяти – не значить одружитися, – буркнув горянин.
– Не знаю, до чого тут одруження, але жарт максимально тупий, – холодно відповіла ельфійка. – В мене обмаль часу. Вдома все ще точиться війна, і я маю щось із цим зробити – та для цього спочатку треба вибратися з цих забутих богами Нічийних Земель. Ми могли одразу піти іншим шляхом – але ж ні, ми поперлись сюди. Тепер, якщо йти на схід або пробувати таки дістатись Імперії – треба повертатися й робити гак… Це знову час, якого й так немає!
– Ну то робіть по-своєму, леді Темноцвіт! – вибухнув Дзен, підскочивши з місця. – Йдіть через аномалії, ніхто не забороняє. Проявіть свій неперевершений дипломатичний талант, може, гибла місцина дослухається й пропустить вас. Або ні, спробуйте домовитися з фанатиками Нхаргла – буде дуже цікаво. Або з жителями некрополя – правда, вон здебільшого не розмовляють, але ж то для вас не проблема, гадаю!

– Взагалі-то, – стиха зауважив ельф, – спосіб є.
– Що? – Міра здивовано обернулась до нього.
– Та арка на старій дорозі, яку ми проминули. В мене є припущення, що вона таки працює… Але аномалії довкола впливають на її керівний контур, тож рунні послідовності та вектори переміщення треба рахувати зовсім інакше. Я помітив деякі відповідності між рунами на арці та деякими магічними конструкціями в моїй книзі… ну, тій, що я читаю на привалах.

– І цим, – підводячи фінальну риску, втрутилась Тріна, – ми, безперечно, займемось завтра! А зараз, коли вже всі не пересварились до смерті й ніхто нікого не вбив, я, мабуть, рушу спатоньки.

Для Келя це був дійсно відповідальний момент. Це був практичний дослід, що мав показати, чи недарма він витратив стільки часу на дослідження просторової магії та бар’єру навколо Колиски – чи, може, це було лиш дурною тратою часу.

А ще – він не міг підвести Міру. Вчора її сірі очі дивились із такою надією… При згадці про цей погляд в ельфа тремтіли коліна – і від почуттів, що накривали з головою, і від напрочуд загостреного відчуття обов’язку.

(зображення клікабельні)

✍ Що там взагалі відбувається - читайте:

А кому цікаво, коли, як і з чого все починалось - перша частина осьде: