Терра:помІж Двох Сердець

АНОТАЦІЯ:

Мені було лиш дев'ятнадцять, коли мама побачила мене з Лео. Звичайна розмова на вулиці, стала для моєї родини "ганьбою". Мене поспіхом вирішили видати заміж, аби я не встигла наробити дурниць. Багата родина, великі гроші й наречений-каліка, який ледь ходить і майже не розмовляє.
Але в останню мить усе змінилося. Старший брат мого нареченого, Даміан, вирішив «врятувати» ситуацію і взяв мене за дружину сам. Тепер усі вважають мене щасливицею, а Даміана — героєм. Тільки ніхто не знає, що під весільною сукнею я ховаю таємницю: я вже вагітна. Від Лео, через якого все почалося.
Я думала, що найстрашніше — це жити з нелюбом. Як ж я помилялася. Найстрашніше — це коли той, заради кого ти була готова на все, приходить не щоб забрати тебе додому, а для того, щоб в результаті забрати твоє життя.

1 РОЗДІЛ:

Сонце ледь торкнулося підвіконня, коли я розплющила очі. У моїй кімнаті пахло сушеною лавандою та старими книгами. Це був звичайний вівторок, принаймні я так думала. Я витягнула руки, відчуваючи приємну млявість у м’язах, і всміхнулася стелі. Сьогодні ми мали зустрітися з Лео після лекцій.

— Терро! Ти знову проспала? Стіл уже накритий! — голос матері просочився крізь двері, гострий і безапеляційний, як лезо бритви.

Мій настрій миттєво хитнувся. Гільда ніколи не кликала мене лагідно. Для неї сніданок був не прийомом їжі, а ранковим шикуванням, де кожен мав знати своє місце.

Я швидко скинула нічну сорочку. Моє тіло в дзеркалі здавалося мені зовсім звичайним — тонка талія, бліда шкіра, легкий рум'янець на щоках. Я вдягла улюблену сукню в дрібну квіточку, застебнула всі ґудзики на спині, ледь не зламавши ніготь, і поспішила вниз по сходам

На кухні панувала задушлива чистота. Батько, Оскар, зосереджено жував грінку, не підводячи очей від розкладеної газети. Його плечі були трохи опущені, ніби він намагався стати меншим під крижаним поглядом дружини. Мати стояла біля плити, ідеально пряма, з туго заплетеною косою, в якій не вибивалося жодної волосинки.

— Доброго ранку — тихо сказала я, сідаючи на своє місце.

— Ти запізнилася на сім хвилин— Гільда поставила переді мною тарілку з кашею.

— Дівчина твого віку має бути зібраною. Дисципліна — це те, що тримає дім у порядку. Якщо ти так само нехтуєш лекціями в університеті, як і нашими правилами, то мені шкода твоїх викладачів.

— Я не нехтую, мамо. Просто сьогодні погано спалося.

— Погано спиться тим, у кого нечиста совість — відрізала вона, сідаючи навпроти.

— Ти вчора знову повернулася на двадцять хвилин пізніше.

Де ти була?

Я відчула, як серце пропустило удар.

— Затрималася в бібліотеці. Багато завдань з історії.

Батько на мить підвів очі. У його погляді промайнуло щось схоже на співчуття, але він лише кашлянув і знову заглибився в читання. Він завжди був таким — наче буфер між мною і матір'ю, але буфер занадто слабкий, щоб захистити.

— Бібліотека... — Гільда повільно помішувала свою каву. — Дивись мені, Терро. Зробиш якусь помилку, ти розумієш, про що я, видам тебе заміж за першого ліпшого. Не змушуй мене сумніватися в тобі.

Я проковтнула клубок у горлі й ледь торкнулася їжі. Апетит моментально зник, поступившись місцем неясному передчуттю тривоги. Але я вигнала його з голови. Адже сьогодні я побачу Лео.

Університетський двір був залитий світлом. Студенти сміялися, обговорювали майбутні іспити, хтось палив за рогом, озираючись на охоронця. Я ледь дочекалася кінця останньої пари. Щойно пролунав дзвоник, я вилетіла з аудиторії, не чуючи, що мені крикнула вслід подруга.

Ми зустрілися за старою каплицею на околиці парку — це було наше місце. Там кущі бузку розрослися настільки густо, що утворювали живу стіну, за якою можна було сховатися від усього світу.

Лео вже був там. Він сидів на траві, прихилившись до сірого каменя, і крутив у руках якусь квітку. Побачивши мене, він підхопився, і його обличчя освітилося такою щирою радістю, що в мене защеміло в грудях.

ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ НА МОЇЙ СТОРІНЦІ