Епілог — це ще не прощання!

Вітаю, мої любі!

Сьогодні особливий день, адже саме сьогодні вийшов епілог «Боги спустились з небес. Книга Адама». І перш ніж ви підете читати, а я надіюсь, що все ж таки підете,  хочу сказати кілька слів просто від себе.

Ця історія моя перша в такому форматі і жанрі. І вона назавжди лишиться для мене особливою. Не тому що перша, а тому що найчесніша.

Можливо хтось памʼятає, але дуже давно у мене був роман “Боги спустились з небес” де була історія про Ліліт та Адама. Історія, яку я написала, тому що усім було зручніше читати класику про головну героїню. Та це було не те. Можливо дехто з авторів зрозуміє, що саме я маю на увазі. Коли у тебе є сюжет, що буквально живе з тобою, дихає з тобою, а ти його змінюєш, тому що так простіше і зручніше. І саме тому я не любила той роман. Не любила Ліліт.

                               Чи може автор так казати? Не знаю. Це просто те, що я відчувала.

З часом, завдяки підтримці чарівних авторок, а особливо хочу подякувати Чарівній Мрії  і її флешмобу Різнобарвне кохання моя справжня історія про Кіта та Адама побачила світ. І побачила світ саме в такому форматі, у якому його відчувала весь цей час я. Тому що коли ти фальшивиш з собою, то ти фальшивиш і зі світом.

Я не придумувала Кіта і Адама з нуля. Вони просто уже не один рік жили зі мною і чекали, коли я нарешті наважусь відкрити їх світу. Зі своїм болем, зі своєю силою, зі своїми тінями і зі своїми моментами світла. А я просто записувала і вибачалась, що їм прийшлось так довго чекати.

І тому епілог — це не крапка. Це кома. Така малесенька і тимчасова кома, тому що історія Кіта і Адама тільки починається. Є ще стільки всього, що має статись між ними і що я хочу розповісти і вже знаю, куди ми підемо далі. Але точно ми підемо разом.

Дякую, що були тут від початку ❤️ Що читали вночі, коли треба було спати, що писали ваші теплі коментарі підтримки. Ви невдʼємна частина світу “Боги спустились з небес”.

                             До нових зустрічей у наступній!