А поки книга готується побачити вас усіх, я приготував вам ще один уривок з книги. Гадаю, що він добре покаже атмосферу тих місць, що описуються у книзі. Звісно, що і без візуалів я вас не залишу)

“Може це скелет вже?”, — пролетіла інша думка і чоловік підійшов ближче. Ткнувши палицею у залізний бік, Айвор зрозумів, що нічого страшного не відбулося. 

Набравшись сміливості, він підійшов і доторкнувся рукою до остову. Холодне на дотик, усе у ліанах й зі слідами іржі та корозії. Айвор зітхнув, зрозумівши, що чим би воно не було — воно вже мертве. Дух першовідкривача знов прокинувся у серці чоловіка. Бажаючи дослідити новий об’єкт, парубок почав роздивлятись цей скелет. Танк ніяк не реагував, тож чоловік був спокійним. Та коли він заліз на голову, з якої стирчав хобот, то Айвор раптом побачив. що на голові скелета були дивні ручки, наче це використовувалось людиною для чогось. Не розуміючи навіщо, але Айвор нахилився і взявся руками за кришку командирського люку. Із силою потягнувши її на себе, чоловік трохи зміг розворушити іржу, але башта все ще була зачинена. Спробувавши ще кілька разів, чоловіку все ж таки вдалося посунуту кришку і відкрити собі шлях всередину. 

Та коли Айвор зазирнув всередину — то знайшов там два скелети людини, що були одягнені у незвичний для нього одяг. На їхніх головах були якісь дивні шоломи, що кардинально відрізнялися від шолому, який був на нічному людожері. Скелети були і різних позах: хтось тримав якісь важелі, хтось припав головою до якогось приладу — усе це було не зрозуміло для Айвора. Та єдине, що він збагнув — металева тварина була взагалі не твариною, якщо у ній сиділи люди. Це було щось рукотворне, але що саме — загадка.

Втім, Айвор також помітив, що це місце — гарна схованка на ніч. Якщо тут прибратися та навести лад, то у цьому створінні можна буде жити. Подивившись на небо, чоловік зрозумів, що сьогодні вже не було сенсу кудись йти. Як і минулого дня, парубок почав збирати ресурси для багаття. Втім, на відміну від вчорашнього острівця, що був посеред болота, ця галявина — давала набагато більше ресурсів. Айвор назбирав усе необхідне ще до того моменту, як почало темніти, тож решту часу чоловік прибирав танк, очищаючи його від скелетів, мотлоху та усього іншого. 

Коли вже почало темніти, Айвор розпалив вогонь і дістав зі своєї сумки трохи їжі. Подивившись на власні ресурси, чоловік зрозумів, що ще кілька днів у нього є, але потім — потрібно буде шукати щось. Коли сон почав вже підбиратись до чоловіка, Айвор заліз у танк, зачинивши за собой кришку башти. Метал був прохолодним та зараз була тепла погода, тож чоловік не переймався за це. Влаштувавшись на двох сидіннях, чоловік підклав сумку під голову і заснув. Уві сні його ніхто не турбував. 

Прокинувшись рано вранці, чоловік виліз зі своєї металевої схованки. Сон був не дуже комфортним, та головне — безпечним. Витягнув руки до неба, Айвор приємно похрустів спиною. Аж тут він побачив, що перед ним, у пів сотні метрах, стоять ще два дикуни. Такі самі, як і той, що напав на нього посеред ночі. Обоє у таких самих дивних шоломах, обое з кривими лапами та хижими посмішками.