Нарешті я дісталася до візуалізацій "Академії Мірравель". Заходьте почитати, як Ліадайн освоюється в новому для неї світі.

Вперед, назустріч таємницям!

Я стала в коло поруч із нею і рішуче проковтнула це її зілля, намагаючись не думати, з чого вона його зробила. Але на мій подив, на смак зілля нагадувало звичайний трав’яний чай — трохи гіркуватий, без цукру, але пити можна. Мама поставила свічки в точках, які зображали зірки сузір’я Кассіопея і почала креслити руками в повітрі якісь символи, після чого запалила пучок із сухих трав і теж провела їм в повітрі. Я завмерла в очікуванні дива, боялася навіть вдихнути, аби його не злякати. Невже магія дійсно існує?

І ось диво сталося! Повітря перед нами затремтіло і я побачила, як крізь марево промальовується незнайомий пейзаж.

— Ходімо додому, доню, — мама простягла мені руку і я, міцно вхопившись за неї, ступила в інший світ.

А ось і магія!

Мама обережно вивільнила мою руку зі своєї і поставила сумку на землю. Простягнувши до мене руку долонею вгору, вона хитро примружилася, і раптом над її долонею спалахнув клубочок полум’я. Я аж ахнула, мало не осівши на землю від несподіванки. Мама стиснула долоню і вогняна куля зникла.

— Тепер ти мені віриш?

— Безперечно, — я відчувала, що мої очі норовлять вилізти з орбіт, а щелепа наполегливо прямує до землі.

— Просто дихай, — мама, усміхаючись, взяла мене за руку. — Ти скоро звикнеш.

— А я так зможу? — мені теж хотілося створювати вогняні кулі!

— Сподіваюся, що так. Ходімо додому, я тобі все розповім.

Аж самій захотілося оте все з'їсти)))

— Якщо хочеш щось більш м’яке, бери ось це, — сказала мама, нахилившись ближче й показавши на рядок у меню. — Воно ніжне, трохи солодкувате. Без різких спецій.

Я зітхнула. Три роки. Три роки без пояснень. І тепер вона сиділа навпроти мене так, ніби ми просто не бачилися кілька тижнів і рекомендувала мені страви. Я обрала суп і страву з м’яса, мама — салат і запечену рибу. Коли офіціантка пішла, між нами повисла тиша. Не холодна, але напружена. Я дивилася на мамині руки, на те, як вона барабанить пальцями по столу, і розуміла, що вона теж нервує.

Коли принесли їжу, то тиша вже не хвилювала — мені було чим зайнятись. Я спробувала суп і відчула м’який, глибокий смак, який розливався всередині приємним теплом. Це було нове, але не чуже. Я їла повільно, прислухаючись до себе. Мама кілька разів запитала, чи мені подобається. Я відповідала коротко, стримано. Не тому, що хотіла образити — просто ще не знала, як із нею говорити.

Кетта звикла їсти бутерброди зранку, а обідати й вечеряти в кафе (бо не любить готувати!). А тут їй млинці дочка приготувала)))

Я саме ставила тарілку з готовими млинцями на обідній стіл, коли почула кроки. Мама з’явилася в дверях кухні — ще трохи сонна, з розпатланим волоссям і здивованим поглядом.

— Ти що робиш? — запитала вона, і в голосі прозвучало щире здивування.

— Сніданок, — відповіла я просто, знизавши плечима. — Я прокинулася рано.

Вона підійшла ближче, вдихнула аромат і усміхнулася — по-справжньому, широко, без тієї стриманості, що була вчора.

— Я й не знала, що ти так готуєш, — сказала вона тихіше.

Я ледь помітно пирхнула.

— Ти багато чого про мене не знаєш.

От люблю я візуали з їжею.❤️

Ну і трохи гіфок.

Переміщення з Землі в Муірн відбулося! :)

"Показати фокус, доню?" :)))

Читати: "Академія Мірравель. Назустріч таємницям" 

Запрошую до моїх соцмереж (там більше ілюстрацій і відео):

✨ТГ-канал про мої книги

✨Інстаграм

✨ТікТок