Вітаю! Деякі видання, описуючи біографія видатного актора Жан-Поля Бельмондо, - стверджують, що майбутній актор здобув звання "чемпіона Парижу з боксу"...

Проте я не знайшов цьому документальних підтверджень, проте боксом майбутня зірка кіно дійсно захоплювалась. Хлопець упорно тренувався, здобував перемоги, але були й поразки. Ось як це було

На другий день після перемоги французької легенди боксу Марселя на прізвисько "Марокканський бомбардир" над американцем Тоні Зейлом - "Сталева людина" вся Франція вибухнула радістю - разом із країною тріумфував і 15-річний Жан-Поль Бельмондо. Ця подія  остаточно сформувала вибір юнака й ввечері він відчиняв двері боксерського «Авіа-клубу».

Клуб ховався в глухому закутку вулиці Рене-Буланже. Стародавня стерта бруківка, скрипучі залізні сходи, що загрозливо рипіли на кожному кроці, велика зала з двома допотопними рингами, обмеженими зношеними канатами. У приміщенні вітав терпкий запах: суміш поту, піску та вогкості, з якою ледве справлялася слабка піч. Місце ніби існувало тільки для тих, хто знав про нього знав.
Тренер спочатку поставився до новачка скептично — у п’ятнадцять років починати тренування вже трохи запізно. Але природна впертість, спортивність та чималий досвід вуличних сутичок швидко дали результат. Щоб займатися боксом, Жан-Поль мусив відмовитися від половини звичних розваг свого кварталу. Він повинен був регулярно відвідувати тренування і кілька разів на тиждень долати значну відстань, переходячи Сену та прямуючи на північ міста.
Він тренувався чотири рази на тиждень, поряд із майбутнім чемпіоном Європи у напівсередній вазі — Морісом Озелем, який був відомий своєю витривалістю та технічністю. Хоча Озель був лише на рік старший за Жан-Поля, але вже мав за плечима досвід змагань та перемог. Для підлітка таке сусідство на тренуванні означало занурення в інший світ — суворий, дисциплінований, без поблажок.

Загалом Жан-Поль Бельмондо провів в аматорських змаганнях у напівсередній вазі вісім поєдинків: чотири перемоги нокаутом, три поразки й одну нічию.
Давній друг Жан-Поля Бельмондо, актор та режисер Шарль Жерар згадує: «У нього була не ліва, а динаміт. Коли його удар влучав, -  у вухах дзеленчало. До того ж він влаштовував спектакль у ринці, порхаючи немов метелик».
Інший товариш Жан-Поля, який теж згодом став відомим актором, - Домінік Зарді висловлювався більш тонко: «Головне, що у Жан-Поля було романтичне бачення боксу».
Головний тренер «Авіа-клубу» та наставник Бельмондо – мсьє Дюпен теж не шкодував похвали: «Він чудово працював на дальній дистанції. Мав нищівний удар лівою та рідкісну для боксу річ – інтелігентність у ринзі».
26 вересня 1950 року Жан-Поль мав зустрітися у двобої з Беном Йяйя. Пізніше Бельмондо згадував, що суперник був технічнішим й досвідченішим. Юний Жан-Поль добре розумів, що цей бій може вирішити його боксерську долю.
Бену Йяйя Бельмондо програв…
Поразка по очках.
«Рішення суддів оскаржували, - згадує Шарль Жерар. «Поєдинок скоріш мав закінчитися нічиєю. Зал гудів…»
Та як би там не було, Жан-Поль Бельмондо цього разу був переможеним. 

Жан-Поль чесно визнавав: йому бракувало тієї темної внутрішньої люті, що народжує чемпіонів. Але й без цього бокс дав йому інше — витривалість, дисципліну, відчуття дистанції, смак ризику. 
«Я любив завдавати удари, а от отримувати – ні», - відверто, але з посмішкою, визнає актор. 
Любов до спорту — особливо до боксу та футболу — Бельмондо пронесе через усе життя. І коли пізніше він виконуватиме складні трюки без дублерів, падатиме, стрибатиме, прийматиме удари вже кінематографічні, у кожному його русі відчуватиметься школа рингу.
Бокс не зробив його чемпіоном.
Але зробив його сильним — тілом і характером.

Більше можна у першій книзі проєкту "Мій Невідомий Бельмондо" - "Народження легенди", текстова версія якої доступна за посиланням на моїй сторінці.