Нова глава "Усіх граней самобичування" вже вийшла. Сьогодні ми знову повертаємося до Заксенбургу — міста, де закон інколи звучить тихіше за лампу в кімнаті допиту.

Інспектор Гідеон Воленбрехт проводить одну з найважчих розмов у своїй кар’єрі. Перед ним сидить людина, яка без вагань розстріляла вагітну жінку. Він зізнався у вбивстві — але мовчить про головне. Про того, хто стоїть за цим.

Іноді правда не ховається. Іноді її просто хтось дуже добре охороняє.

Невеликий уривок з нової глави:

— Знаєш, чому я не б’ю тебе? — тихо сказав Воленбрехт. — Бо биття — це для слабких.
Я хочу, щоб ти сам зламався. Щоб щоночі чув її крик.
І щоб одного дня прокинувся з думкою, що було б легше померти, ніж мовчати.

У цій главі ми ще глибше занурюємося у справу Лен Деккер — і починаємо розуміти, що це вбивство може бути лише першим вузлом у набагато більшій історії.

Нордхайм поки що мовчить. Але мовчання не може тривати вічно.