А потім Елінор стояла перед дзеркалом у сукні з глибоким декольте, щоправда, прикритим мереживом, і милувалася собою. Чомусь її гризла тривога – де її Елсі, чому не їде так довго? Він давно мав приєднатися до неї! Від дзеркала віяло чимось надприродним і моторошним, здавалося, за спиною танцюють якісь тіні, наче феї з казок з'явилися в задзеркаллі, щоб відвести туди Елінор. Але відійти і не дивитися у світ відображень, що виблискував і іскрився світлом запалених за спиною свічок, вона не могла. Тіні стали густішими, чорнішими, у них з'явилися обличчя, але люди ці були незнайомі Елінор... та й хіба можна було назвати їх людьми? Хто ці нещасні, що заплутали між світами? Здавалося, немає їм притулку ніде...

Якби знала Елінор, що Відображення послані були, щоб відвести її в Зачарований ліс, де цієї миті закінчила варити своє зілля зла стара Хег, бігла б, покинувши все, від цього дзеркала.

Елінор не помітила, але бузинова гілочка, прикріплена до рами, засвітилася яскраво-зеленим вогнем, а потім спалахнула і обсипалася попелом. Але дівчина побачила серед тіней людину в каптурі та довгому плащі. Злякавшись його страшного погляду, Елінор відступила до дверей. Смикнула за ручку. Але та не піддалася, наче двері замкнули з того боку.

Мертва від жаху, Елінор билася об двері всім тілом, смикала ручку, тарабанила по дереву, кликала на допомогу, поки не зірвала голос – адже тінь із дзеркала випливала тонким серпанком у реальний світ – але ніхто не прийшов на допомогу, ніби на цьому проклятому заїжджому дворі всі вимерли. Лише звідкись долинув попереджувальний крик ворона – тривожний і гучний.

Начебто із дзеркала?.. Навіть здалося, що величезний чорний птах намагається зупинити Відображення, що повзе з дзеркала в реальний світ, що птах цей клюнув тінь у плече, але тінь відмахнулася, немов скидаючи павутину, і з жалібним карканням ворон відлетів убік і незабаром кудись зник.

А дзеркало вкрилося мережею тріщинок, наче на нього накинули ту саму павутину, що струшувала тінь із себе, і в зламаних кривих відбиттях Елінор побачила злу бабцю в сірій пошарпаній сукні. Карга сміялася і танцювала, трясла палицею... отруйна зелень хлюпнулася з дзеркала, і все зникло.

Тіні підхопили Елінор, затягуючи в чорну дірку, що з’явилася в рамі дзеркала. Тіні закрили від неї весь світ, втопивши його в смарагдовій проклятій зелені.

Гіркота вересу, терпкість м'яти та ялівцю, листя кропиви... все це відчула Елінор на пересохлих губах, ніби хтось вливав їй у рот зілля з дурманних трав. Вона насилу проковтнула отруту, бо дихати стало нічим, наче їй закрили ніс, і провалилася в темряву іншого світу. Останньою думкою було – де Елсі, чому не прийшов?