Свічка тріщала, ніби намагалася щось попередити.

Я провела пальцем по поверхні дзеркала. Холод скла відгукнувся знайомим поколюванням. Воно пам’ятає. Вони лишили слід.

Нащадки, іскри, що думають, ніби можуть сховатися.

Тіні не потребують імен. Вони потребують напрямку.

— Відчуйте їх.

Повітря в кімнаті стало щільним. Не темним — глибоким. Наче ніч згущувалась під моєю волею.

Їхня магія свіжа. Невпевнена, яскрава. Ще не навчена ховатися.

Дзеркало здригнулося. Поверхня попливла, мов вода, яку торкнулися зсередини.

Мені не потрібні обличчя. Я бачу імпульс, різні відтінки сили, що пульсують у небі.

— Знайдіть їх.

Тіні відокремилися від стін.

Спочатку — рух.

Потім — обриси.

Потім — голод.

Вони не видають звуків. Вони слухають магію.

Коли дзеркало знову стало гладким, я вже знала:

ніч більше їх не приховає.

Новий розділ вже чекає на тебе.

❤️ Читати тут:

https://booknet.ua/book/nashchadki-maguri-kolo-stihi-b444070