Новинка в жанрі дарк "Помічниця"!

Запрошую до нової історії від Влади Холод "ПОМІЧНИЦЯ"! 

Моя мама серйозно хвора, а мене звільнили. Я дуже довго шукала нову роботу, чомусь мені всі відмовляли. Останній раз мені відмовили за годину до співбесіди.
Майже одразу після цієї відмови мені подзвонили з центру зайнятості...
***
— Мішель, у нас є для вас чудова новина! На ваше резюме поступила пропозиція від роботодавця. Але є нюанс… Йому потрібна не журналістка, а помічниця по дому, але він дуже хоче, щоб вона була з хорошою освітою, не "невігласка", якщо дослівно. Зарплатню пропонує в чотири рази більшу, ніж ви позначили в своєму резюме. Але це робота з проживанням… Вас цікавлять деталі?
***
Чому цей чоловік так зацікавився саме в мені, хоч його вакансія — не мій профіль? Може, це неспроста?

УРИВОК ДЛЯ ВАС:

Я їхала на зустріч з деяким хвилюванням і дещо скептично налаштована. Ну дійсно, яка з мене помічниця? Особливо, якщо мені скажуть там прибирати… Та я навіть у нас в маленькій квартирі не надто добре підтримую порядок. 

Може, мама мала рацію, і треба було одразу відмовитись? Але грошова пропозиція була аж надто заманлива.

Маршрутка підвезла мене до кінцевої зупинки,  з якої треба було йти ще десять хвилин, якщо вірити навігатору. 

Це був дуже елітний район Києва, тут жили найбагатші українці. Тому і зупинок прямо біля будинків не передбачалось. Тут всі їздили на машинах. 

Я пішла шляхом, який порекомендував навігатор, і дійсно вже за десять хвилин була біля високого паркану, за яким виднівся великий красивий, але трохи похмурий сучасний маєток. Там було дуже багато вікон і дах був плаский, прямо як в тих голівудських фільмах.

Я підійшла до хвіртки і подзвонила в дзвінок. Здається, на ньому увімкнулась камера, бо загорілась якась зелена лампочка. 

— Добрий день, — сказала я. — Я за оголошенням, на співбесіду…

— Добрий день, пан Радислав вже чекає на вас, проходьте, — сказав чоловічий голос і двері автоматично відчинились.

Тихий скрип металу здався мені дещо зловіщим, а ще, коли я заходила, зі старого дерева, яке було на території маєтку, раптом злетіла ціла зграя воронів. Це сталось так несподівано і різко, що я аж подих затримала. 

Але птахи — це лише птахи, подумала я і рушила стежкою до парадного входу.

Коли вже дійшла до дверей і легенько смикнула їх, вони одразу відчинились. Але в передпокої мене ніхто не зустрічав. Всередині будинку було дуже багато світла, і тепер будинок не здавався мені таким зловісним, навпаки, виглядав доволі теплим і затишним.

Раптом я почула кроки і з кімнати до мене вийшов чоловік. Він був високим, широкоплечим, з темним волоссям і невеликою борідкою, і здався б мені цілком привабливим, якби я раптом не помітила, що в нього на руках чорні латексні рукавички, а на рукавичках… на них була кров. 

Мої брови самі собою поповзли догори…

Цікаво, що буде далі? Запрошую до новинки "ПОМІЧНИЦЯ"!