Вітаю! Сьогодні вже вийшла прода. 

Шуму двигуна десь удалині спочатку не надала значення — просто звук машини на дорозі, тут іноді їздять рибалки до озера. Продовжувала розслаблено спостерігати за природою, занурюватися у свої думки. Але шум ставав усе ближчим — низький, потужний гул великого мотора. До моїх воріт під’їхала машина — чорний, блискучий, знайомий силует.

Я внутрішньо напружилася.

Хлопнули двері. До мого забору підійшов чоловік — високий, широкоплечий, у темних окулярах, чорній футболці й джинсах. Я підійшла ближче — і була зараз шокована, бо це був Захар.

— Захаре? Ти… ти що тут робиш? І як знайшов мене? — питаю я сусіда, голос тремтить від несподіванки й злості одночасно.

Він зняв окуляри — очі темні, але спокійні. Посміхнувся — ледь помітно, кутиком губ.

— Ну тепер ти знаєш, що я військовий, крихітко. Отже, для мене не є проблемою знайти людину.

Я схрестила руки на грудях, зробила суворий вираз обличчя — хоч серце калатало в горлі.

— Навіщо ти приїхав?

— А може ти мене спочатку пустиш до себе? — він підняв брову, в голосі нотка знайомої грайливості.

Я фиркнула, але ворота відкрила — хай заходить. Він заїхав, припаркувався біля будинку, вийшов. Тільки на цей раз дістав із машини велетенський букет троянд — штук 50, не менше, темно-червоних, оксамитових, з довгими стеблами.

— Це нащо? — я не поспішала квіти брати, стояла, склавши руки.

— Хіба я можу до такої жінки, як ти, приходити з пустими руками? — він простягнув букет, очі не відривав від моїх.

Квіти я все ж таки забрала — важкі, пахучі, прохолодні пелюстки торкнулися пальців.

— Тrа*** мене тобі це не завадило. І букетів таких ти мені не дарував на початку.

— Я надолужую, крихітко! — посміхнувся він, і поліз тепер у багажник. Дістав два великих пакети — м’ясо, овочі, спеції, пляшки з вином, мангал, усе акуратно складене.

Прода вже на сайті

Чекаю з нетерпінням ваших вражень в коментарях❤️

Голий сусід увірвався до моєї квартири — високий, накачаний, з хтивою усмішкою і рукою, яка ледь прикриває те, від чого я не можу відвести погляд.
Він дивився на мене так, ніби вже знав, як я стогнатиму його ім’я. Але тут у двері подзвонив мій бойфренд. Довелось сусіда ховати в шафі як коханця. Класика жанру? Так.

ПОСИЛАННЯ