На платформі Букнет.

Я писала її довго. Ще до того як вирішила показати широкій аудиторії. Доводила до досконалості, сумніваючись ледь не у кожному рядку.

Зробила усе, щоб історія була якісною та приємною для читання. Поки я писала - жила нею.

І мені навіть трохи сумно що все закінчилося.

Чи ні?

А може, це лише момент коли герої роблять вдих перед наступною реплікою? 

 

 У коридорі пролунали швидкі кроки, що різко вирізнялися на фоні тиші. Двері прочинилися ще до того, як у них увійшли. Обличчя Етьєна не виражало жодної емоції. Його погляд перейшов від Єлизавети до Патріка.

Патрік не відводячи погляду від вікна, запитав:

— Ти все зробив? Де вона тепер? Де Каїсса? — Етьєн відповів не одразу, лише підійшов ближче до Матері. Нарешті, неквапливо, рівним голосом, він промовив:

— Коли я прийшов, її вже не було. Ні в домі, ні в місті. Я навіть запаху її не відчув.

 

До зустрічі у наступних постах!✨