МоЇ Експерименти: ПолІгон Та СтратегІя ч.1.

Багато хто сприймає мої тексти про психологію та кризи як основний вектор. Насправді — це експериментальний майданчик.

​Експеримент №1: Криза середнього віку як механіка.

​Чому я пішла в цю тему? Бо це банальна механіка людських відносин у чистому вигляді. Для мене це безпечна територія, де можна протестувати певні речі, алгоритми поведінки та реакції. Серія про кризи буде оновлюватися, але вона не є моєю метою. Це підготовчий етап. Моя справжня мета — книги у жанрах наукової та соціальної фантастики, кіберпанку, фентезі, але вже з інструментами, які пройшли «польові випробування» на побутовій психології.

​По-перше, в циклі «ісекайнутий ісекай» багато персонажів (більше 20 головних героїв), і перш ніж наділити їх пороками, щоб вони не були однаковими, мені потрібно самій зрозуміти, як це працює, та розібрати на гвинтики, а потім перезібрати в різних версіях — від легкої деформації до клінічного діагнозу.

​По-друге, мені вже набридло читати масових «психологинь», де в основі лежить чистий сарказм щодо стосунків між чоловіком і жінкою. У таких текстах усе висміюється і знецінюється, але насправді цей сарказм — лише захисний механізм самого автора. Це відбувається тому, що він не знає, як прожити власний біль, і замість того, щоб іти на супервізію і викладати це там, він виплескує все в книгу. А травмовані читачі сприймають це як істину в масштабі.

​Чим це небезпечно для читача:

✨ Це вбиває надію на те, що буває інакше.

✨ Це змушує людину соромитися своїх щирих поривів.

✨ Це не дає виходу — тільки нову порцію цинізму.

​Тому я подумала: може, писати як дзеркало або використовувати інші прийоми, не влізаючи у власні захисні механізми? Я взяла холод як основний інструмент.

У чому принципова різниця?

​Сарказм — це емоція (зазвичай гнів і образа).

​Холод — це відсутність емоційного шуму для кращого огляду.

​Мій експеримент — це чесна психологія, а не саркастичне самоствердження за рахунок читача.

​Спойлер: це дуже важко, а я знецінювала профі. Так з’явилися «Щоденник авторки» та «Чоловічий протокол», які і для мене були перш за все випробуванням на неприємну чесність із самою собою.