Чому я написав своїх Космічних авантюристів -2

І от у той день воно вибухнуло яскравими фарбами моєї фантазії.
Єдина умова, яку я сам собі поставив, — щоб усе це дихало українською.

Мій герой не імператор і не обраний. Він авантюрист. Пілот міжзоряного таксі. Людина з харизмою й душею. Знаєте він може ризикнути останнім кредитом. Може пожартувати тоді, коли треба мовчати.
Може закохатися тоді, коли це небезпечно.

А його вірний друг? Хмм… це живий дроїд Бобслайд, або, як друзі називають його, просто Боб. Гострий на язик, саркастичний, іноді надто чесний.

І, звісно, Рокі! Шикарна, небезпечна жінка, яка може врятувати тебе… або продати, якщо ти занадто довірливий.

Багатий англійський лорд із роду Уістлерів — людина старої честі в новому хаосі. І його пес Чапі — вірніший за більшість людей. 

Усіх їх я приправив смачним українським гумором. Я хотів додати трохи пострадянської іронії.
Трохи сарказму, і звичайно, щіпку вміння сміятися, коли ситуація абсурдна.

Але без глибокої ідеї мої романи не живуть. Тож я додав йому трохи душі. У романі є ідея "частинки Бога".

І знаєте  це не просто про артефакт. Це гарно завуальована метафора. Бо ми всі шукаємо щось більше. Сенс. Відповідь. Світло серед хаосу.

І звісно кохання куди ж юез нього!? Моє кохання в космосі не виглядає як у романтичних фільмах.
Воно народжується між вибухами, втечами, небезпекою.

Мої герої яскраві й харизматичні. Вони не глянцеві, томні й знуджені персонажі. Вони живі, веселі, свободолюбиві, ті, що не вірять у кохання з першого погляду. Але це не завжди залежить від них.

Бо кохання — така річ, що приходить без дозволу і без логіки. Воно просто з’являється тоді, коли забажає, і поглинає з тією глибиною, яку серце здатне вмістити. 

PS —  Я написав цей роман, бо вірю: навіть серед зірок можна залишитися собою. З душею, гумором, і авантюризмом.

І..., можливо, з маленькою частинкою Бога всередині...