Про талант та його відсутність.

Радянському поету Леву Озєрову (Гольдебергу), який до речі народився в Україні приписували цитату:

«Талант потрібно підтримувати - бездарність прорветься сама.»

І я згадав дискусію на цьому ресурсі з поважною маркетологинею, яка доводила, що головне - це просування, а  я, як ідеаліст, що все-таки талант.

 І от мушу визнати, що в цьому плані пані маркетолог, все таки ближче до істини .

 Бо талант, як правило, самокритичний, сповнений сумнівів, має високі внутрішні стандарти, бачить складність  задачі - і часто вважає недосконалою свою творчість.

 Бездарність,як стверджує ефект Даннінга-Крюґера, чим менше має компетенцій, тим більше впевнена. В неї немає сумнів, самокритики, свою творчість вона просуває з агресивною впевненістю, вважаючи себе геніальною.

 До речі цьому і сприяє суспільство, яке часто звертає увагу на більш гучних, епатажних та скандальних творців, якому важко зрозуміти всю глибину  і внутрішню чесність талановитого митця.

Талант дуже часто пише складні або неприємні речі, що часто непопулярно, некомерційно та іноді навіть небезпечно.

Бездарність частіше працює з кліше й тим, що вже продається.

Чи означає це що всі невизнані  - це таланти, а всі відомі - бездарності? Абсолютно ні. Це просто тенденція, яка завжди була і буде присутня в будь якому мистецтві.

 І замість підсумку: як і будь яка бездарність, яка не може виділитися талантом, використовую цей провокаційний пост для реклами свого оповідання "Перестріт"  - якраз на цю тему.