Вітання!

Початок весни співпав з завершенням ще одного роману, і це неймовірно. "Міленіум" дописано, є останній розділ, є епілог. Загалом вийшло 9 повноцінних розділів, десь на 350 сторіно, та ні, всі 400 буде. Я сподіваюся, поступово прочитаєте їх ще до того, як відбудеться редагування і вийде друкована книга. Бо це чернетка - нагадую))) А друк буде згідно моїм розрахункам вже у 2027. 

А поки що - з 1 березня! Як же я радію, що нарешті зима позаду, з чим вас вітаю і ділюся через рядки своїми радощами. Також вітаю всіх нових читачів. А щоб вітання та радощі відгукнулися та помітні були наочно, додаю новий розділ. Він невеличкий, але важливий. Чекайте увечері, о 20. 

В нас доречі, вже +15 вдень й розпустилися огидні крокуси. Менш за все люблю ці весняні квіти, тому що вони негарні і нагадують освіжувач повітря. Діліться, як вам відчувається весна. Читайте. Коментуйте. Заходьте в інсту. Я там кидаю активно спойлери й хтивки про Іру та Стаса з "Кричи, якщо хочеш". Так дивно спостерігати одного й того самого персонажа глибоко закоханим, але в різних жінок з відстаню у часі 25 років))) Майже космічне відчуття. Долучайтесь, вам сподобається. 

А поки що - Харків 2000:

"...Стас незворушно дивився, як вона наближається, поглядав на Тоню, що піднімалася сходами на паркування. Ось у кого б витримки повчитися. Хоча ні, це не витримка, а загальмованість, такою відмороженою їй не стати ніколи. Інтелект не дозволить.

- Мені потрібна твоя допомога, - без передмов сказала вона, підійшовши ближче.

– Ну?

Стас витяг руки з кишень, звично хряснув суглобами довгих пальців. Лера посміхнулася. І в цьому він весь. Вигук, удар на поразку.

– Вдома проблеми. Двері татові спалили і вікна побили, - прозвітувала вона. - Потрібно, щоб більше так не робили. Розібратися.

Він дивився на неї, продовжуючи хряскати суглобами. Тільки вилиці різкіше проступили на худому обличчі.

– Тата не чіпали?

- Тата поки що ні.

- Гаразд.

Вона так і не зрозуміла, він згоден чи ні. Уточнила першою після хвилини очікування, час то йде, Тоня чекає. Хоча нікуди вона без неї не поїде, Лера чомусь все впевненішою була.

- То ти поїдеш і вирішиш?

– Шо за тьолка у шубі? – спитав він раптом замість відповіді.

– Тобі це не треба. Подруга. Однокурсниця, – відрізала Лера. І тут прочитала в очах Стаса все, про що вони жартували з Мишком колись: якщо знадобиться інфа, найпростіше допитати подругу, з паяльником за потребою. Адже подружки як одне ціле, завжди діляться секретами. А краще простежити.

– Не треба тобі з блядями дружити, – сказав Стас.

– Я тебе про це не питала, – огризнулася Лера. - Заміж за цього мені виходити не треба, з тими не треба дружити. А що й з ким мені тоді треба? Скажи, якщо такий грамотний! Давай!

Отут йому відповісти не було чого. Тобто відповідь була, але боявся, знущатися почне, коли вголос скаже. Нерішуче рушив краєчком сливових губ – усміхнувся? І раптом зовсім ні до села, ні до міста спитав:

- Ти кошенят годувати прийдеш сьогодні? Вони підросли. Очі відкрили. Прикольні."

З любовʼю,

Єва