– Ллосова іграшка! – Ельмірена віджбурнула розряджену зброю. Зосередилась, привстала – і жбурнула угору невеличку темну блискавку, що влучила в мотор одного з дронів. Той, заіскривши, пішов на зниження – але й бомбу скинути встиг.
– Ховайся! – Кель смикнув її за плече за якусь мить до вибуху. При цьому сам не втримався на ногах – і в результаті впали обоє, під свист осколків над головою.

Ельф валявся на землі, приклавшись об неї спиною, що й так поболювала після удару об кузов. Та це хвилювало його найменше – позаяк Міра, впавши досить “вдало”, тепер лежала просто на ньому. Він відчував ї серцебиття – врізнобій з його власним, але в тому ж самому ритмі. М’які темні долоні лягли йому на плечі, а сірі очі були дуже, дуже близько – і уважно дивились, немов заглядаючи в саму душу.

– Можеш… – здавлено промовила ельфійка, – вже відпустити.
– Та я й не тримаю, – тихо прошепотів Кель.

Відкинувши гвинтівку, світловолосий підскочив до свого рюкзака, відкинув клапан – і дістав звідти прикрашену рунами незграбну металеву конструкцію. Провів з нею кілька нехитрих маніпуляцій – і штукенція розклалась у щось схоже на зброю. Видовжену, з ручкою та упором для плеча.

Вистрибнувши з-за стіни, найманець впав на коліно, прилаштував пристрій на плече, прицілився й натиснув на спуск. З виттям та свистом, залишаючи за собою полум’яний хвіст, довгастий металевий снаряд за секунду подолав відстань до дрономатки.

Вибух був сліпучим, оглушливим і дуже коротким. Уламки посипались на дорогу. Слідом попадали дрібні дрони – схоже, матка несла на собі ретранслятор, через який ними керували.

– Крейсер “москва” йде на дно, – резюмував Дзен, складаючи зброю та ховаючи її назад до рюкзака. – І не питайте, що це значить, бо… ну, ви зрозуміли. А ще ви мені тепер винні постріл до ЗРК “Анафема”. Кумулятивний, з рунним посиленням. Ну або суму в грошовому еквіваленті…

– А мені за рвані штани кому рахунок виписувати? – невдоволено промовила Тріна. І раптом жалібним тоном додала: – Йой…

Звісно ж, осколок, що влучив в ногу, пробив не лише одяг. Він був зовсім невеличким – та цього вистачило, аби почалась кровотеча, забарвлюючи шкіру у червоне і змушуючи штанину нижче коліна потьмяніти.

– От трясця! – схвильовано вигукнув Дзен. Кинувшись до неї, опустився на коліно. – Не рухайся, булочко. Дай гляну…

✍ Запрошую до прочитання

А кому цікаво, коли, як і з чого все починалось - перша частина осьде: